Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

То на групу наведе, посеред якої Зінаїда вірші читає, то на шансоньє, що його ані на мить прихильники з поля зору не випускають, то нескромно виловлює з юрми модного письменника з черговою пасією.

Лише княжна Анастасія в шезлонзі сидить непорушно, мов біла статуя, обличчя мереживом накрила, на колінах собачка дрімає, за спиною служниця стоїть, заздрісно на панство дивиться. Видно, що хочеться і їй морозива з тістечком скуштувати.

Лізавета Павлівна весела, до картярської гри пристала, грошима сипле направо-наліво.

Але не шкода – виграє.

Таланить їй сьогодні.

Дарма, що її свита весь час з-за спини шепоче: «Ох, матінко… Подалі б від гріха!»

Дзижчить палуба розмовами, піснями, сміхом.

Модний цирульник мосьє Очінь поміж панянками снує, на куафюр запрошує, ціну знизив до десяти карбованців – записує охочих.

Тільки шкода, що ззаду у «чарівної машинки» вічка немає, адже закарбувала б і матроса в закоротких штанях, що з тилу на публіку виглядає і час від часу ялозить ганчіркою на довгій палиці по підлозі, старається. Зиркає з-під кашкета матроського пильним оком, ніби шукає в цій юрмі когось.

А в салоні – порожньо.

Крізь скляні двері видно, як кілька офіціантів ліниво зі столиків посуд прибирають.

Побачили пані в блакитній сукні – вклонилися.

Певно, щось тут забула.

А юна панянка дійсно ходить в задумі довкола столиків з великим тканим ридикюлем, ніби щось шукає.

Дочекалася, доки офіціанти з тацями вийдуть, – і прожогом до столів. З того, де княжна Анастасія сиділа, взяла ложку двома пальчиками – і до ридикюлю сунула, потім ще й чашку туди ж – з якої служниця пила.

Озирнулась і до столика Лизавети Павлівни, звідти блюдце, з якого та чай сьорбала за купецькою звичкою, поцупила.

Поклала і… здригнулася від голосу, що звалився на неї зненацька:

– О, та ви ще, виявляється, клептоманка!

Випросталась Муся, мов стріла.

Ридикюль за спину сховала. Що тут скажеш?