Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Там, де жінки, – там завжди ревнощі… – поважно киває Іполит Вікентійович.

– Який ви глибокий знавець! – хвалить Муся. – Точно: ревнощі! Кажу ж вам: він такий красень, що ніхто не встоїть. Тобто був красень…

– Піду з купчихою говорити.

– Бог у поміч! – каже Муся і лукаво очками зиркає: – Ну так що – домовились?

– Про що?

– Як – про що? Ви мене в спокої лишаєте і татусеві ані слова, а я вам у разі нових колізій допомагаю чим зможу.

Вагається Іполит.

Йому б висадити Мусеньку на першій же зупинці – і під охороною до місця проживання доправити.

– Що ж я батькові вашому скажу, якщо запитає? У мене ж з ним телеграфний зв’язок!

– Ну, можете сказати так: «Знайшлася і перебуває під моєю особистою охороною»! Вас це влаштовує?

– Головне, щоби його це влаштувало, – зітхнув Іполит.

– Так він же далеко. Його все влаштує, якщо дізнається, що я під вашим невсипущим наглядом. Домовились?

І ніжно так по щоці його чисто виголеній перстом провела, аж зомлів. Кивнув, спробував вхопити за той пальчик, а Муся вже за порогом, цілком задоволена.

Обернулася:

– Ну, ви звертайтеся… в разі чого…

Верхня палуба після сніданку гуде, мов рій бджіл, і вся майорить жіночими різнобарвними шаликами. Ніби квітучий сад, по якому павичі з куріпками гуляють.

Дехто в білих шезлонгах ніжиться на сонечку, за столиками, під тентами, картярі зібралися, біля пересувного шинквасу панянки лимонад і морозиво з тістечками замовляють, чоловіки – мадеру чи щось міцніше.

Хор циганський, розімлівши на сонці, веде щось задушевне, побрязкує намистом.

Капітан на своєму місці – на узвишші.

Біля нього, як і вчора, свою фільму знімає режисер, оператором керує, куди краще вічко направляти. Той сердито дим пускає з довгої сигарети, але ручку крутить.