Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Отже… Бачите ту характерну пляму біля ніжки? – показує пальчиком.

– Від вина? – питає Іполит.

– Можливо… – каже.

А сама думає: від вина вона червоною або бурою була б.

Але нехай пан слідчий допетрає, що то за пляма. А сама згадала, як песик княжни таку саму вчора на килимі в салоні напудив.

– А це що – бачите? Шерсть!

Ага, цих ворсинок вона вчора не помітила. Узяла кілька з підлоги, до носа Іполита піднесла – той аж чхнув: у нього алергія на собачу шерсть.

– Не інакше як собака тут був… – ніби міркує вголос Муся.

– Собака? – дивується Іполит Вікентійович.

– Ну не сам же собака! – каже Муся і на стіл вказує. – До того ж навряд чи став би він з собакою на брудершафт пити.

Усілася в крісло, вмостилася зручненько, ніжки на банкетку поклала (так само у доктора Шерла його герой-слідчий любив сидіти), продовжує, але так, щоби вельмишановний Іполит Вікентійович потім нібито сам до всього дійшов.

– Тут із собакою одна лише пані подорожує… Хоча собаку того зазвичай служниця на руках носить… Але зі служницею він теж навряд чи пити б став… Ви ж бачили, який він, царство йому небесне, пихатий красень…

А про перстень, звісно, промовчала – цю «зачіпку» собі лишила.

Іполит аж засяяв:

– Здається, щось починає вимальовуватись! З княжною треба поговорити.

– З княжною, точно! – радісно каже Муся і враз смутнішає: – А може, все ж таки зі служницею? Вона не гірша за саму княжну…

– Точно… – згоджується Іполит, – спершу зі служницею!

– Ага, зі служницею, – киває Муся і знову видає: – А ще здивувало мене таке: вчора пані купчиха Лизавета Павлівна вся в траурі ходила, похмуріша за хмару, нічого її не тішило. А сьогодні цвіте, як травнева ружа… До чого б це?

– У траурі? Купчиха? – перепитує Іполит. – Цікаво, цікаво. А якщо це вбивство на ґрунті ревнощів?

– Ревнощів? – дивується Муся і брівки скидає, мовляв, вона у цих справах не фахівець.