Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Просушила. А тепер – найважливіше: треба звірити ці відбитки з тими, які знайшла в кімнаті Віктора Передері.

Щойно порозкладала папірці – той, з Петербурга, і ці, з салону, щойно лупу дістала, як почула, як хтось до каюти увійшов. За ручку вбиральні смикнув.

Дідько б забрав цього напарника – працювати заважає, розсердилася Муся. Швидко папірці між сторінками брошури Шерла поскладала, саквояж заклацнула і під ванну сховала.

Голову під кран сунула, рушником замоталась.

Воду вимкнула. І до дверей вухом припала.

У каюті нібито тихо. Може, спати завалився?

Відчинила Муся двері і бачить картину, огидніше від якої ще не бачила.

Адже дійсно, де вона таке бачити могла?

Стоїть над її розкиданими на ліжку речами Олексій і розглядає увесь натюрморт, котрий Муся прибирати не звикла: панчохи, підв’язки, корсет, шовкова комбінація. Очі вирячив, немов абориген, що вперше вітрильник на горизонті свого безлюдного острова побачив.

Потім – о жах! – двома пальцями підв’язку перед очима здійняв, роздивляється, як дитина брязкальце.

Муся гнівно дверима клацнула.

Гаспид так і завмер.

Зашарівся, каже здушеним голосом, хоч і намагається все на жарт повернути:

– Скільки у вас, у жінок, перепрошую, амуніції… Як ви тільки з усім цим пораєтесь? Це ж професором треба бути…

Муся підскочила, підв’язку з його рук висмикнула, розкидані речі ковдрою накрила.

І пішло-поїхало:

– Маніяк!

– Дякую…

– Фетишист!

– О, це щось новеньке! Щиро дякую!