Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Схилився, аж вдвічі в попереку склався.

Ще не вистачало, аби публіка подумала, що вони знайомі!

– Сідайте і мовчіть! – крізь зуби мовила Муся.

Іполит покірно присів навпроти.

– А вас як сюди занесло? – не ворушачи губами, пробурмотіла Муся, мов факір-черевомовець.

І, посміхаючись фальшивою посмішкою, голосно додала, щоб усі чули:

– Прошу, прошу, тут одне вільне місце! Дуже приємно. Кави?

Накидала йому в тарілку все впереміж, що на столі було, – цілу гору.

– Мар’є Матвєвно… – розгублено каже Іполит.

– Мовчіть і жуйте! – наказує «Мар’я Матвєвна».

– А-а-а-а, розумію, – нарешті змовницькі каже Іполит. – Конспірація?

– Саме так. Так навіщо ви тут? Тільки голосно не кажіть.

– Мене, Мар’є Матвєвно, тато ваш шановний сюди відкомандирував, – тихо каже Іполит, – з метою повернення вас до родинних пенатів.

– Як же ви викрутаси у словах полюбляєте, Іполите Вікентійовичу, – посміхається Муся. – Сказали б просто: вистежити і… і – до клітки!

Насупилась, серветку зібгала.

– Але знайте: не вийде!

Іполит поважно покашляв у кулачок.

– Можливо, – каже, – адже нині обставини змінилися. Маю тут перебувати. За службовим обов’язком! І все ж таки, з вашого дозволу і за велінням татуся вашого, попильную, аби з вами лиха ніякого не сталося.

– Якого ще лиха? Я сама собі раду дам, – зневажливо скривилася генеральська донька.

А потім із цікавістю зиркнула: