Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Тут би по килиму з лупою поповзати та з колбочки графіт на бокали та стіл посипати, ех…

Але нічого не поробиш – пішла покірно.

…Стоїть «Цариця» посеред Дніпра, майже не ворухнеться – на ніч двигуни вимикають, щоб гостям гарніше спалося.

Вікна згасли.

У каютах тиша.

Лише в одній робота кипить: режисер з оператором плівку проявляють. Адже до їхніх обов’язків входить пасажирів фільмою розважати. Треба проявити, до ладу привести.

А так усе тихо.

Хіба що нечутно прочиняються двері до каюти посла Вільгельма фон Айзена, на яких табличка висить: «Не турбувати!».

Хтось заходить.

Свічку запалює.

Небіжчика вже немає: «в кризі» спочиває з миром. Тільки шовкове покривало зібгане там, де тіло лежало.

Пірнають чиїсь руки по кишенях його сурдута – і опа! – виринають з уловом: перснем діамантовим.

Тим самим, яким княжна Анастасія увечері хизувалася…

І – опа! – вмикається з порогу кишеньковий ліхтарик.

Перед ним свічка безсила.

Освітлює ліхтарик перелякане Мусине обличчя. Ледь перстень не зронила.

Руками затулилась від нестерпного спалаху.

Чує:

– Так ось ви куди прямо зі шлюбного ложа втекли, рибонько!

Він! Ненависний!