Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Ніч оксамитовим крилом накрила сріблясті хвилі Дніпра – тихо-тихо стало на воді.

Тихо й на нижній палубі.

Лише матросик незграбний бильця ганчіркою полірує – наказ капітана перед кінцем вахти виконує.

Полірував з плювками, щоби краще блищали.

А останній плювок так в горлі і застряг! Адже накинув на те горло канат злочинець, що на борт незаконним чином проник – той самий Пєтька Шнур. І – немає матросика.

Раз-два – він уже голий і убієнний в пучину поринув.

А за ним – куфайка і сорочка брудна арештантська полетіли.

І знову тихо-тихо стало.

…Стоїть собі на нижній палубі матрос, бильця старанно драїть.

Трохи закороткі у нього штани та й кительок на ньому, мов дитяча сорочка на кавуні, затісний. Але кому і яке до того діло?

Головне, що роботу свою старанно виконує…

…Натанцювалася Мусенька досхочу, можна сказати – на все життя.

Побожилася, що більше ніколи такого неподобства не буде! Ніколи і нізащо. По-перше, зганьбилася не тільки перед цим ненависним партнером, але й князю з графом по тричі на ноги наступала!

Ну не вміє вона танцювати – і все тут!

Проте відтанцювала.

Але не в тому річ. Адже, танцюючи, публіку роздивлялася, міркувала, хто ж із присутніх тут пані та панянок міг ту фотокартку з квартири убієнного інженера зробити?

Та ще й таку фривольну! А хіба впізнаєш, якщо на ній – лише оголена спина?

Що за ракурс такий дивний? Як по спині можна людину упізнати?

Усі пані – з вищого світу. У такому вигляді їм фотографуватися – ганьба.

На ній, певно, якась субретка. Може, з обслуги?