Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

«Смачного…» – подумалося Мусі, котра стояла навпроти князя, дякуючи модній поетесі, що зупинила ці танталові танцювальні муки і, можливо, наблизила час вечері.

Нехай собі трохи подекламує під захоплені схлипи панянок.

І поетеса повела далі:

– А небіжчик не має вади!

У зіницях згасли вогні.

Тільки смерть не пізнає зради –

Уже чекає тебе в труні!

І що вони всі знаходять в таких віршах, подумалося Мусі, маячня суцільна. Не встигла додумати до кінця, як у шанобливій і моторошній тиші рипнули двері.

Усі голови повернулися, ніби на примару чекали.

А то не примара, а запізнілий гість – посол німецький гер Вільгельм фон Айзен власною персоною.

Красень неймовірний: нордичний блондин з блакитними очима, тонкі вуста скривлені презирливо, немов кислої капусти об’ївся, але від того ще гарніший, неприступний, наче Монблан.

Дзенькнула і покотилася на підлогу виделка пана Штока, дзявкнула собачка Анастасії – то вона перстами в її вовну кудлату вп’ялась, перехрестилися черниці з оточення Лізавети Павлівни.

А гер Айзен зробив царський жест, мовляв, продовжуйте, не зважайте, і біля дверей зупинився, публіку окидаючи гострим поглядом.

Мадам Зінаїда ще більше підібралася і дужче заволала прямо в його безсоромні очі:

– Проти ночі всі квіти – гинуть!

Ти єдиний, хто чує їх!

І тебе на порозі стрінуть

Смертна слава і смертний гріх!

– Браво! Браво! – несамовито заволала пу бліка.

– Бррраво! Бррраво! – зарепетував Штоків папуга.