Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Ангажуйте гостей! Вони мають апетит натанцювати…

І далі пішов – ручки паням цілувати, панам вклонятися, про погоду теревенити та про те про се…

– Якщо ви й на сцені так поводитесь, – сердито шепоче Муся на вухо своєму горе-партнеру, – то зрозуміло, з якого погорілого театру ви актор…

– Та ви самі, перепрошую, мені тричі на ногу наступили, – шипить Олексій. – Вас, певно, і в кордебалет не беруть!

– Я охляла, їсти хочу! Зранку голодна! – відказує Муся. – Скільки ще ми тут ці па-де-де мусимо виконувати?! Піду за стіл сяду – он якась трійця вже печеню доїдає!

– Ви тут з себе великого птаха не вдавайте. Підете їсти, коли всі гості розсядуться. Тут усі столи розписані поіменно. Йдіть краще когось до вальсу запросіть. Князя або он того купчика. Вони вас і пригостять – ваш обов’язок їх на це спонукати.

– А ви, певно, вже добряче начастувалися? – єхидно каже Муся і носика морщить.

– …і натанцювався з вами, незграбою, досхочу… – додає партнер.

Такого Муся не могла стерпіти: ступнула з усієї сили нахабі на ногу, повернулася – попливла до князя.

Але не встигла вклонитися, як на узвишшя, де рояль стоїть, вийшла пані Зінаїда.

У руці – довга пахітоска в кістяному мундштуці шкварчить, вуста такі червоні, ніби кров щойно пила.

Зробила знак шансоньє, той грати припинив.

Усі завмерли.

Давно на це чекали – на модну нині декламацію.

Пані Зінаїда виструнчилась, похитується, немов заворожена змія в кошику індійського факіра.

Починає читати макабричним голосом, яким спіритичний сеанс проводять:

– О, нічній годині не вірте!

У ній прихована зла краса…

У цю годину смертельні хвіртки

Відчиняються в небеса!