Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Звісно, ні, – каже міністр. – Але в технічному військовому розвитку ми значно програємо, скажімо, тій же Німеччині.

– Ну… – каже князь. – Ще є час для технічного розвитку, запевняю вас. От, скажімо, ми у Петербурзі почали розробку таких морських лайнерів, котрі…

І на оператора незадоволено скосився: хоч фільма й без звуку, але є такі умільці, що й по губах прочитають, тому закричав голосно:

– Офіціант, шампанського! Ну що, робимо ставочки, панове?..

Зробили. Шампанським запили.

А за столиком сімейство Штоків вечеряє, ні на кого не зважаючи: голод, як кажуть, не тітка!

Пан Шток головою крутить туди-сюди, все на перстень княжни Анастасії зиркає.

– Соломоне, дивись в тарілку! Жора, не годуй папугу печінкою, у нього срачка буде! – роздає зауваження мадам Шток.

– Фу, маман! Ми ж її їмо! – відказує Жорж, просовуючи в клітку шматок свинячої печінки.

– Але ж ми не папуги, – відказує мадам Шток і ревниво – до чоловіка: – Соломошо, голову звернеш!

– Соломошо, дай червінця! – на всю залу кричить папуга людським рипучим голосом.

Аж офіціант тацю ледь з рук не випустив прямо на зачіску мадам а-ля Пізанська башта.

Фокусник-мім йому на допомогу поспішив, виймає з рукава букетик фіалок – простягає мадам Шток.

– Геть пішов! – відмахується мадам.

Біле обличчя міма скривилося, немов він на кактус сів, і з обох очей водночас фонтанчики вихлюпнулись – прямо в її декольте.

Жорж із папугою зайшлися реготом.

Високий пан в сурдуті від шинквасу відійшов, розкланявся з іншими любителями перед вечерею мадерою розважитись – і знову юну дружину в блакитному (що, до слова, немов прикипіла до картярів) до танцю змусив стати.

Якраз шансоньє почав вальс награвати.

Стирчать посеред зали, мов два самотніх дерева в оазі, ледь ногами ворушать.

Капітан повз пройшов і тихо зауваження зробив: