Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Краплі давай! Анісові! Зарізали…

А генерал у своєму Бурзі теж в кріслі напівпритомний сидить, усе стрічку телеграфну перечитує:

– «Таточку. Не хвилюйся. Я в Києві зійшла…»

І в крик до ні в чому не повинного Іполита:

– У Києві зійшла! Ти чув?

Той мовчки киває, знає, що нині краще помовчати.

Читає далі генерал:

– «На пароплаві «Цариця Дніпра». Годують добре. Розважаюсь…»

І знову з криком до підлеглого:

– Роз-ва-жаюсь!!!

З місця схопився, мов крук, з кутка в куток, за звичкою, забігав, розмахуючи телеграмою:

– «У Києві»! «Не хвилюйся»! «Цариця Дніпра»! «Розва…»

Зупинився – на Іполита зиркнув.

Страшним спокійним голосом, від якого в того кров в судинах закрижаніла, прошепотів:

– Негайно – до Києва. Знайти – і сюди доправити.

– Так я ж… – розгубився Іполит Вікентійович, – так ми ж… секретне креслення шукаємо… І вбивцю інженера Віктора Передері…

– Знаю, як ви шукаєте, – бурмоче сердито генерал Гурчик. – Цим і без тебе є кому зайнятися.

Оглядів прискіпливо і на подив улесливо так каже:

– Ти ось що, голубе Іполите Вікентійовичу, їдь слідом і на першій же зупинці сідай на ту «Царицю». Я тебе аеропланом відправлю! І офіційний папір видам, щоб зустріли та прийняли по всій формі. Мар’ю Матвіївну умов повернутися.

– Але ж… – знітився Іполит, думаючи про те, що краще б йому з десятьма вбивцями один на один у бій вступити, ніж генеральську доньку до рідної домівки навернути.