Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Махнув йому рукою генерал Гурчик, мовляв, почекай, не до тебе – з сестрою розмову маю! – і знову дослухався до булькання з самого Глобина.

Іполит так і завмер на порозі, споглядаючи, як встає поволі начальник зі свого крісла, як щоки його роздмухуються, мов паруси у вітрильника.

– Виїхала, кажу тобі! Персонально на потяг саджав! – закричав немов скажений.

А потім тихо так, з хрипом:

– Стривай… Не волай… Позавчора… Як це – не було?…

І рукою за серце схопився.

Зрозумів Іполит, що без нього не обійдеться, – підсунув під очі генерала стрічку телеграфну. Той спочатку його руку відкинув, а потім за рядки очима вчепився.

Слухавка ще щось булькотіла, мов у казані окріп, але генерал уже не слухав – дочитував стрічку.

Потім ледь вимовив слабким голосом:

– Зачекай. Здається, знайшлася. Передзвоню.

І впав у крісло мов підкошений…

Уже не міг чути, як виє у своєму передпокої його славетна сестриця Параскева Іванівна, лякаючи челядь, бормочучи до рогатої слухавки:

– Казала ж – віддай мені дитину на виховання! Матері немає, так хоч тітка б попіклувалася! Загубив! Зі світу звів, вар’ят-солдафон! О-о-о…

Закаруселили слуги довкола пані.

Андрійко хустиною обмахує, Ганнуся виловлений монокль подає.

Реве та стогне пані:

– Отрути мені… Ніж у серце! Стрілу в груди!

Монокль помітила, котрим Ганнуся хотіла пані заспокоїти, руку відштовхнула:

– Що це ти мені пхаєш? Мотузку несіть, щоб повіситись і гризоти не знати!

Упала на крісло: