Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

І без жодного переходу:

– Дозвольте відрекомендуватися – Олексій! Прізвища не називаю – надто воно відоме…

– Муся, – розгублено промовила Муся, – точніше – Марія. Марія Матвіївна. Тільки я все одно нічого не розумію. Що ви там про шановну публіку говорили?

Той Олексій аж по колінках себе вдарив.

– Вас, певно, погано проінструктували, рибонько?

– Ніяка я вам не… – не встигла вставити Муся, як повідомив нахаба наступне: що «з метою розваги високих гостей пароплаву – чисто конфіденційно! – найняті вони сюди, аби утворювати невимушену атмосферу, танці та ігрища заводити, спонукати до гри в карти, до замовлення напоїв у шинквасі та збадьорювати пристрасті».

І додав:

– Воно ж, поважне панство, у своїх «лямурах-тужурах» та справах державних і купецьких геть закостеніло. Треба їхні почуття збуджувати, до пристрастей спонукати! Мусимо їх, мов суп учорашній, розмішувати, щоб уся морква з буряком на поверхню полізла!

Про моркву з буряком Муся мало що второпала, але зрозуміла, що втрапила в халепу, яка їй зовсім ні до чого.

Насупилась:

– Так ми що – тут разом мусимо жити? В одній каюті? Та де таке видане? Я негайно ж піду до капітана і…

– …і нас обох на берег відішлють! – сказав він.

– Це чому ж?

– Яка нетямуща напарниця мені дісталася! – обурився. – А умови контракту? А харч як відпрацьовувати?

Хоч була Муся панночкою, що шануватися мусила б, але не втрималась – свиснула:

– Оце так…

Той побачив, що напарниця заспокоїлась, і каже:

– Ну, якщо вам на берег треба – можете йти до капітана.

– Не треба! – скрикнула Муся і безпомічно роздивилася довкола: ліжко ж тут одне.

– Не хвилюйтеся, – зрозумів він. – Я на тім канапе вмощуся. На вас посягати не збираюся. Ви мені не до смаку. Ну як – згода?