Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

От і в цей день на галявинці перед маєтком варила Параскева Іванівна варення з вишень – заготовки робила вже зараз, щоби взимку відіслати до лютої півночі слоїків зо тридцять-п’ятдесят для любої небоги.

На галявині кипіли й пінились кілька мідних казанів.

Служниці під керівництвом невгамовної хазяйки збирали рожеву пінку в полумиски, розливали вже готове варення в слоїки, тихо наспівували.

Одне слово, ідилія – тиха сонячна днина, ті золоті хвилини, коли ангели злітають з небес, щоби подивитися, який лад панує на землі.

Але так тривало недовго.

На веранду мов ошпарений вискочив лакей Андрійко (Параскева Іванівна, за старою звичкою, тримала лакея, одягнутого в яскраві «народні» шати) і заволав на всю околицю:

– Параскево Іванівно!

Поводження у пані було вільним, тому і гукнув по-простому, так, як пані любила.

Від несподіванки Параскева Іванівна здригнулася і так хитнула головою, що з перенісся впав у мідний казан її монокль разом із довгим срібним ланцюжком.

– Тьху, лихоманець, налякав! – скрикнула пані, з жалем дивлячись, як тоне у вишневих бурунах монокль. – Ну що в тебе, Андрійку, за голос такий, мов у сурми єрихонської? Тобі б на кліросі співати. Що сталося?!

Андрійко махнув рукою вбік розчинених дверей і промовив шанобливо:

– Там братчик ваш, Матвій Іванович, – на дроті…

Цю фразу він навчився вимовляти недавно, коли минулої зими його світлість генерал Гурчик подарував сестриці телефонний апарат, схожий на голову оленя.

Не любила Параскева Іванівна новітніх витребеньок! Куди краще розсильного послати або поштового голуба…

Витерла руки об фартух, жестом наказала дівчинці-служниці монокль врятувати і пішла за Андрійком до передпокою, де той «олень» золоторогий стояв, хай йому грець!

У цю мить сидів генерал Гурчик в своєму кабінеті біля столу на Адміралтейській зі слухавкою в руках, чекав, доки з неї голос дорогої сестриці долине.

А як долинув, то одразу ж і запитав:

– Ну як, душе моя, сестричко, тобі Мусінька сподобалась? Виросла?

Щось забулькало в слухавці.

Що саме – не розібрав, адже увійшов до кабінету Іполит Вікентійович з телеграфною стрічкою в руках, з пантелику збив.