Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Можна – кошиком, можна – парасолем.

Але нахаба не квапиться свою чорну справу робити.

Зупинився навпроти і сам очі вирячив:

– Як? Хіба вас не попередили?

– Це ж про що? – обережно питає Муся, а сама вже й за ручку парасоля взялася – важкенький, гостроносий – цілком підійде для захисту.

– Як про що? – своєю чергою здивувався той. – Ну ви ж – актриса?

Стоп, думає Муся, хто знає, з якого дива та примхлива Фаїночка запрошення в лев’ячу пащеку відправила.

Порахувала до десяти, перед тим як відповісти: завжди так робила, як колись батько навчив, промовила невпевнено:

– Актриса? А… Ну, так… Нібито…

– Ну і я – актор! – зрадів нахаба, витираючи голову рушником.

І закривлявся огидно, переходячи на театральний басок:

– Колись у Маріїнському представляв! Бувало, як вийду на сцену…

І заволав гидотно, ніби розспівування робив перед роялем:

– О! О-о-о! Мі! Мі-і-і-і…

Сказати до слова, Муся театру не любила.

Усі п’єси, що на сценах йшли, перечитала, а от як люди перед людьми кривляються – терпіти не могла.

Тому скривилася, немов почула скрегіт монети по склу – від цього звуку у неї завжди печінки переверталися. А той, помітивши таку зневагу, заволав ще огидніше:

– А ось ще: «Бить іль не бить»?! Ви як гадаєте, до речі? Або: «Молілась лі ти на ночь, Дездемона?»… – і додав нормальним голосом: – Ну і все таке інше… Тепер ось будемо з вами на пару шановну публіку розважати!

І знову дав басові ноти:

– О врємена! О нрави!!! О! О! Мі! Мі – до!