Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

…Іполит Вікентійович щойно закінчив вечірній туалет: ретельно розчесав волосся, пригладив його і одягнув нічну сіточку.

Став перед люстерком, роздивляючись своє обличчя. Висмикнув пінцетом волосинку з лівої ніздрі.

Скривився.

Чхнув.

І вже збирався зняти халат, готуючись до сну, як у двері закалатали.

Іполит Вікентійович неспішно запахнув халат, погладив скроні, провів пальцями по вусах і тільки тоді провернув ключ у замковій шпарині.

До каюти увірвався Жорж Шток.

– Там!!! – закричав Жорж, махаючи вільною від клітки рукою вбік коридору.

Іполит Вікентійович зморщився.

Хотів почути щось путнє, але Жорж сильніше замахав руками і знову видихнув:

– Там!!!

Довелося Іполиту зняти сіточку з голови і попрямувати за цим навіженим, який, мов пес, вів його коридором, оглядаючись і щосили розмахуючи кліткою…

– Накликала на вас біду… – говорила Муся, тримаючи Ванду за руку.

Та, закутавши дівчину ковдрою, сиділа на краю ліжка і вологим рушником витирала сльози з її обличчя.

Муся важко дихала і тремтіла.

Перебування в крижаній камері давалося взнаки.

– А за «чоловіка», тобто Олексія Богдановича, я не серджуся, – слабо посміхнулася Муся. – Ми зовсім і не одружені…

– Тобто?

– Ну, не чоловік він мені, – залюбки почала пояснювати Муся. – Просто звичайний сищик. З Києва. Я його і не знала зовсім. А я з Санкт-Петербурга. Просто нам треба було якось на цей пароплав потрапити. А як потрапити, якщо місць немає? От і найнялися вас, тобто гостей, розважати. Ролі виконувати. Аби веселіше всім було їхати. Така вигадка капітана…

– Оце так новина! – не втрималася від вигуку Ванда. – А навіщо ж вам це треба?