Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Вона накрапала в склянку з водою краплі.

– Це вас заспокоїть.

Муся покірно випила ліки, з соромом помітивши, що її зуби торохкотять об край склянки.

– От і добре, – сказала Ванда. – Я вам допоможу, не хвилюйтеся. Я сходжу до радіорубки.

– Так, так… Дякую… Це треба зробити негайно… – впадаючи в теплу дрімоту, пробурмотіла Муся. – Зараз скажу вам адреси…

І – зарилася головою в м’які пухові подушки…

…У радіорубці кипіла робота!

Іполит Вікентійович бадьоро ходив із кутка в куток маленького приміщення, диктуючи телеграфісту текст телеграми.

За ними дріботів Жорж, вловлюючи кожне слово відважного слідчого.

– Санкт-Петербург. Четверте поліцейське управління… – диктував Іполит Вікентійович. – Генералу Гурчику. Так: Гур-чику. Пишіть так: мною впійманий і знешкоджений небезпечний злочинець Петро Шнур. Так: Пет-ро Шнур!

Телеграфіст вправно вистукував повідомлення.

Іполит гнівно озирнувся на Жоржа, що плутався у нього під ногами.

І ще раз впевнено додав:

– Мною знешкоджений… Підпис: Іполит Ширяєв.

У каюті Мусі, де, як звісно, Мусі не було, а був лише Олексій Крапка, горіло кількох гасових ламп, під якими сищик усе ще вивчав аркуші з Мусиного саквояжу.

Точніше, вже не вивчав, а, схилившись над білим папірцем, тер утомлені очі.

– «На яшмових сходах біліє холодна роса. Промокли панчохи. Пливуть мовчазні небеса…» – у глибокій задумі промовив він.

І зачарувався мелодією рядків, від котрих по каюті дійсно попливли урочисті важкі хмари, поглянув у вікно, з жалем похитав головою і додав:

– «Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печальний, – на тихій воді він тремтить і повільно згаса…»

Місяць за вікном дійсно виглядав сумним.