Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Це ж треба! – презирливо прошепотіла йому вслід княгиня. – Вже недоїдки за нею підбирає! Фі. І що ви всі в ній знаходите, га? – суворо звернулася до чоловіка. – Косоока і до того ж худа, мов тріска. Фі!

Думки про несподівано зниклу напарницю вмить вивітрилися в Олексія з голови.

Він забіг до каюти (все ж таки сподіваючись, що знайде в ній Мусю, але – марно!) і кинувся до її саквояжу, котрий (і це було дивним!) усе ще стояв на місці – під Мусиним ліжком.

Розкрив його, ламаючи замок і сподіваючись, що хазяйка саквояжа не застукає його в цю неприємну мить.

Витрусив із книжки папірці з купою відбитків, пошарудів, знайшов те, що шукав, – аркуш, підписаний «Санкт-Петербург. З роялю», витягнув лупу, увімкнув лампу.

Обережно поклав поруч із аркушем плитку шоколаду.

…Жорж Шток, тримаючи клітку з Семеном на рівні очей, аби папуга міг бачити хазяїна і не лякатися невідомої місцевості, прогулювався звивистими червоними коридорами пароплаву, очікуючи того часу, коли маман вкладеться спати.

– Сутужно тепер нам буде, – скаржився він вірному супутнику. – Маман зовсім оскаженіла. Просив червінець – не дає. Не те що татусь…

– Дай червінця! – заволав Семен на весь коридор.

– Кажу ж тобі: немає ані копійки! – відповів Жорж. – Дурень ти…

– Сам дурень! – не поліз за словом під крило Семен.

Від такої образи від рідної душі Жоржу стало зовсім сумно.

Ані чарочки лікеру випити в шинквасі, ані панянку тістечком пригостити.

Таке життя, що хоч…

Не додумав – перечепився об чиїсь ноги, що стирчали з підсобної кімнаті з написом «Чиста білизна».

Ноги були в грубих матроських чоботах.

Певно, п’яний матрос задрімав, подумав Жорж і трохи прочинив двері, зацікавлений своєю знахідкою.

Придивився уважніше до сплячого і одразу відсахнувся: голова матроса була скручена на всі неможливі сто вісімдесят градусів!

Притискаючи до себе клітку з переляканим Семеном, Жорж прожогом кинувся до каюти слідчого, який нещодавно розпитував їх із матір’ю про татуся.

Нехай розбирається!