Розділ «Частина п’ята Два сонця»

— Вибачте, Оксано Дмитрівно, це непорозуміння… Вибачте, цього більше не буде.

— Мамочко, мамулю, — заплакала Леся. — Я більше не буду. Даю тобі чесне-пречесне слово. Забери мене звідси.

Схопивши Лесю за ручку, не розпитуючи її, як зазвичай, про новини дитячого садка, потягла доньку, задихаючись у паркому повітрі, через парк Шевченка до підземного паркінгу. Треба було повертатися в телецентр на запис програми.

Подумала, що треба було б запросити Варвару Овдіївну на програму, щоб та розповіла всі таємниці дитячого садка. Крадіжку продуктів, відсутність білизни та одноразових простирадл і рушників, ядучий сморід від хлорки, розсипаної великими купами в туалеті, та інші принади щасливого дитинства. І зрозуміла, що ніколи вихователька не скаже правди, побоїться — як бояться казати правду ті, в кого щотижня бере інтерв’ю Оксана, хоча телеглядачам здається, що чують правду, відому всім й всіма замовчувану.

83

Об’єкт, що складався з панцира і залишків Крейди всередині, плюс апаратура життєзабезпечення, отримав кодову назву «Скриня» і з великою обережністю був перевезений до тюрми Національного агентства внутрішньої безпеки на вулиці Володимирській, 33 — цього безсмертного місця перебування всіх репресивних органів за останні сто сорок років, від якого віяло запахом смерті й страждань, і ніякі дезодоранти влади у вигляді санітарно-гігієнічних покращень місць ув’язнення не могли усунути цього стійкого смороду.

Операція з переміщенням Крейди з Сицилії до Києва нагадувала Безпалому історію про гігантську тигрову акулу-людоїда, завбільшки з дев’ять метрів, спійману біля берегів Австралії і доставлену на борт американського авіаносця «Президент Ван Лі»: в телесеріалі GNN детально розповідалося про зусилля науковців і військових урятувати акулу від згубної дії електромагнітних полів, від яких тріщав авіаносець. Акула на прізвисько Сара (хтось пригадав, мабуть, Сару Лу Лейн, віце-президента Конфедерації) уславилась тим, що відкусила ногу знаменитій серфінгістці Мейсі Гемільтон, що не завадило Мейсі стати світовою чемпіонкою з однією ногою. Безпалому запам’яталися всі технічні примудрування — величезний бак, в якому кидалася в різні боки Сара, апаратура для фільтрації води й насичення її киснем, якісь помпи і пристрої стеження, які нагадували прилади моніторингу в реанімаційній палаті.

Це все причандалля вагою близько шести тон було піднято на борт транспортного літака «Титан», який вилетів до Атланти (Джорджія), де акулу помістили в прозорому басейні, в якому на очах зляканої і шокованої публіки вона народила сорок вісім акуленят, які почали атакувати прозорі стіни басейну, нападати на обличчя людей, що стояли назовні.

Тепер Безпалий і Блідий у парадних мундирах офіцерів військової розвідки стояли в підвальній залі, де виставлена була камера-клітка з маршалом Крейдою. З’явилася директор НАВБ Назарова (Безпалий її ніколи не бачив і не міг повірити, що ця бабуся очолює спецслужбу країни); Фатхулін та інші високопоставлені працівники Агентства неголосно перемовлялися, очікуючи прибуття Когось (Безпалому захотілося попісяти, але він соромився спитати, де туалет, і тому терпів), а Блідий думав про нагороду — краще за все, якби йому підкинули гектарів десять родючої землі.

Нарешті всі змовкли й зробили вигляд, що стоять по стійці «струнко». До зали увійшов Гайдук у незмінному камуфляжі в супроводі молодого довгов’язого «яппі», який поблискував навсібіч скельцями окулярів і тримався ззаду генерала.

Гайдук привітався з Назаровою й підійшов до Блідого.

— Майор Блідий, — сказав він буденним тоном. — Вітаю вас з успіхом операції «Піцерія-2», присвоєнням чергового військового звання підполковника розвідки. Нагороджую вас орденом «Щит і меч» третього ступеня.

— Слава Україні! — вигукнув голосно Блідий, розчарований тим, що землі йому не подарували. Мабуть, усю вільну землю роздерибанили.

— Героям слава, — тихо відповів Гайдук і підійшов до Безпалого. З часу їхньої останньої зустрічі Гайдук ще змарнів, риси неголеного обличчя загострилися, темний погляд не ніс у собі нічого доброго, і Безпалий знову відчув безпричинний страх перед цією людиною, яка принесла йому жахливі новини і знищила волю до опору.

— Як почуваєшся, Джордже? — запитав генерал, потиснувши Безпалому руку. — Я знаю, що загинула твоя кохана, і співчуваю тобі. Твоя недисциплінованість допомогла зірвати вбивство Папи і взнати імена замаховців. Тобі присвоюється звання капітана розвідки, і ти будеш у моєму розпорядженні. Працюватимеш під командою Нерубая.

— Дякую, Ігорю Петровичу, — вимовив несподівано для себе нестатутні слова Джордж.

— Тільки не здумай більше закохуватись у заміжню жінку. Це погано закінчується, капітане.

Вперше Джордж побачив усмішку на обличчі Гайдука. Генерал дав команду людям у комбінезонах, що оточували клітку.

— Відкривайте.

З брязкотом впали залізні ґрати, потім «робітники» (мабуть, із команди тих, хто зіштовхує людей з шибениці, подумав Джордж) розімкнули пластикові стіни, й під поглядами тих, хто зібрався тут, у підвалі внутрішньої тюрми, виникла Потвора, що сиділа у візку, сяючи зеленими очними індикаторами; всі трубки були підключені до апаратури, хропіння звучало ритмічно і здавалося, що Крейда мирно спить на рідній землі.