Розділ «Частина п’ята Два сонця»

Старий ледве стояв на ногах: було зрозуміло, що він ось-ось впаде і сконає на самоті, як тоді, на дальній дачі. І тоді до нього підскочили його охоронці — всі в кашкетах з яскраво-синім верхом і червоним околом; підхопивши Старого, вони потягли його геть з галявини, а він пручався і кричав:

— Це вони не дали мені аспірину. Це вони зрізали золоті гудзики з мого маршальського мундира, коли мене ховали вдруге. Це вони хочуть поховати мене втретє. Не дайте їм зробити цього! Допоможіть! Я розповім вам, як здобути владу і як її утримати! Сатрапи, мать вашу! Розстріляю! Негайно дайте мені аспірин! Чуєте?!

Ніхто зі слухачів не ворухнувся, щоб допомогти старому Вождю. Його крики ставали все тихішими, бо охорона безжально тягла його вниз, у долину, в пекло для тих, хто був при владі й втрачав її назавжди.

Тільки сліпучі вершини гір карбувалися у вічному небі, не підвладні нікому — ні царям., ні вождям, ні генералам, ні навіть зухвалим альпіністам, які, наражаючись на смертельний ризик, марно намагалися їх покорити.