Розділ дванадцятий Курва з гонором

— Гаразд, ближче до справ. Ви попервах наймали одне помешкання на двох, я правильно зрозумів?

— Так. Кожна знала — то є тимчасово, ненадовго. Не дуже зручно; поки одна з клієнтом, інша гуляє. Хіба пан повезе кудись до себе. Сталося, як гадалося. Ми розійшлися, хоч не сварилися.

— Можливо, Анна мала якісь цікаві чи незвичайні зустрічі тут, у Львові?

Клим не хотів питати в лоб, називаючи повії прізвище Магди.

— Та де ті незвичайні зустрічі... Чоловіки всі однакові, нічого незвичного від них не чекаєш. Хоча... — вона ледь примружила очі, Кошовий напружився. — Знаєте, Анна побачила тут давню знайому. Так і сказала: давню знайому, про існування якої навіть встигла забути.

— Жінку? З... — він старанно добирав слово, — з ваших?

— Чому? — подив був щирим. — Порядна світська дама, аристократка, Я навіть здивувалася, що в такої може бути спільного з Анною. На що Анна зробила круглі очі, напустила туману, як вона це вміла, й протягнула так загадково: мовляв, не уявляєш навіть, як багато в нас спільних спогадів.

Усе ставало на місця. Ситуація вималювалась до прикрого банальна. Але тим страшнішою виглядала в своїй простоті.

— Анна назвала якось ту жінку?

— Ядвігою. Ядзя.

— Прізвище?

— Просто Ядзя.

— Де вони зустрілися?

Брови Пані смикнулися вгору.

— Хіба я сказала, що вони зустрічалися?

— Анна побачила давню знайому. Це ж ваші слова.

— Так, мої. Анна справді побачила ту Ядзю в лікарні.

— У лікарні?

— Що дивує пана? Навідуватися до лікаря — наш обов’язок. Без цього нас у кращому випадку видворять за межі Львова, у гіршому — заарештують та обдеруть штрафами. Ми мусимо ставати на облік та обстежуватися. Чим частіше, тим краще. Та знайома, яку побачила Анна, приходила до хворих із благодійницькою місією.

Віко сіпнулося сильніше.