Розділ дванадцятий Курва з гонором

Вона зітхнула, що цілком могло означати капітуляцію.

— Запитуйте вже... пане.

Клим перевів подих.

— Отже, ви були подругою Анни, яку вбили тут, на Городоцькій. Газети, які ви старанно читаєте, назвали вашу коліжанку останньою жертвою Різника. Мене цікавить Анна.

— Ми не дружили, — відрубала Пані. — Серед курвів не часто зустрінеш подруг. Клубок гаддя, ось як це зветься.

— Але мені відомо, що між вами склалися приязні стосунки.

— То інша справа. Познайомились у поліції, випадково опинилися на вокзалі в один день і час. Приїхали до Львова на заробітки перед святами.

— З одного міста?

— Я — зі Станіслава, вона — з Чернівців.

— За що вас затримала поліція?

— Не лише нас. Гребли всіх курвів. Не лише правдивих, навіть схожих із вигляду. Вже потім дізналися: котрась підпоїла та пограбувала депутата, і не абиякого, із самого Відня. Мав при собі, крім грошей, важливі папери, презенти дружині. Пішло все, навіть верхній одяг. Оклигав у дранті поруч саме з вокзалом. Ну й почалося.

Ніби правду казала. Клим чув цю історію від Басі, звучала, мов непристойний анекдот.

— То ви опинилися не в той час та не в тому місці.

— Так. Довелося ночувати за ґратами. Але на ранок всіх відпустили. За той час ми познайомилися з Анною ближче. Вирішили поки триматися разом.

— Чому?

Пані по-кролячому пожувала губами.

— Насправді то було моє рішення. Анна виявилася старшою. Я завжди тримаюся тих, хто бував у бувальцях. До того ж я у Львові вперше, Анна знала місцеві порядки.

— Хіба вони якісь особливі?

— У кожному місті є своя морока, — кивнула жінка. — Та вас же не це цікавить.

Кошовий кивнув.