Розділ дванадцятий Курва з гонором

— Але ж вона не ображається, якщо ви, пане, вип’єте каву зі струдлем десь-інде. Чи відтоді, як ваша пані подала вам каву вперше, вам заборонено пити таку саму в кав’ярні чи ресторані? Чи, може, в інших місцях кава не така смачна? Погодьтеся, є заклади, де готують краще, ніж удома.

— Згоден, — сухо відповів Клим. — Що з того?

— Любощі, паночку, така сама кава. Нікому не належать. Деінде часто смакує ліпше. Хоч і повертаєтесь додому. Інакші смаки. Нова атмосфера. Нові враження, — вона знову підморгнула.

Кошовий зробив зусилля, ковтаючи невидиму глевку грудку.

— Я не для цього прийшов. Гаразд, зватиму вас Пані. Давайте перейдемо до справ.

Жінка витримала погляд, знову криво всміхнулася, присіла на край ліжка.

— Кажіть. Ви поговорити прийшли. Мій час чогось коштує.

— Хіба вам веліли брати з мене гроші за розмову?

— Можете йти скаржитись, як не можете тут і тепер дати собі ради.

Клим витягнув портмоне, легенько ляснув ним по розкритій долоні.

— Я все зрозумів, Пані. Проте гроші ви отримуєте за роботу.

— І за витрачений час, — нагадала вона. — Година коштує дорожче, ніж пів. Ніч вартує більше за годину. Мені платять уперед.

— Не за розмову, — відрізав Кошовий, якого вже почала відверто дратувати співрозмовниця. — Хочу почути те, задля чого витрачаю на вас час та гроші..

— Я ще не бачила ані корони.

Віко сіпнулося.

Досить.

— Припиніть негайно! — гаркнув він, тупнувши ногою. — Тримайте гонор при собі! Продавайте його разом із любощами! Я не з тих, кому таке подобається! Будете відповідати — матимете гонорар! Суму я визначу сам, вона залежить від цінності почутого від вас! Все! — Нога знову тупнула, тепер сильніше, навіть трошки забилася.

Жінка розправила плечі, випнула груди, витримала гнів гостя на диво спокійно, хіба вираз обличчя невловимо помінявся, тінь презирства змінилася діловим інтересом.

— Коли сварите мене, не забувайте нагадувати, хто я. Курва.

— Ви не даєте про це забути ані на мить... Пані.