Розділ одинадцятий Ва-банк

Кошовий неквапом, намагаючись зберегти рештки гонору й запалу, заховав револьвер у кишеню пальта. Прокашлявся, далі дивлячись на репортера без приязні.

— Повірю. Проте ви знаєте про мої зв’язки в поліції. Я ваше алібі не перевірю. Комісар Віхура — так.

— Ви хочете розказати все Віхурі?

— Мушу так зробити. Тим більше що наговорив вам тут зайвого про себе.

— Ага, були ж на місці вбивства Лукана! І ховаєтесь...

— Тепер не варто. Якщо мої зізнання допоможуть взяти вас у лещата.

— На біса брати мене у лещата?

Клим промовчав. Відповіді ще не придумав. Йому просто кортіло завдати цинічному писаці хоч якоїсь шкоди. Та Навроцький справді мав чималий досвід: ніби прочитав думки.

— Пане Кошовий, вам кортить потягти мене до криміналу? Я та мої підходи до життя вам не до смаку? Та хіба ви кращий за мене? Не розумієте? Ви ж недарма взялися захищати Луку Різника! Маєте розголосі стали зіркою, набули ваги й авторитету. Теж своєрідний капітал. Ми заробляємо на людському горі, як можемо, — він театрально розвів руками. — Але вас, по очах бачу, розуміння цього не зупинить.

Щоки палали, немов Климові надавали ляпасів. Він не мав, чим відповісти.

— Пропоную угоду, — вів далі Навроцький. — Мені невигідно, аби кримінальна поліція почала вивчати мене, мої минулі дні й ночі. Я взагалі намагаюся не привертати до себе надмірної уваги. Я — це те, що я пишу, пане Кошовий. Тому — давайте домовлятися.

— Нема про що, — вичавив Клим, тут же спитавши: — Власне, про що домовлятися?

— Ми з вами забуваємо про нашу прикру зустріч та розмову. За бажанням можемо спілкуватися далі. Не заперечуватиму, ви мені цікаві. Та поліцією ви мене не цькуєте. Навзаєм ділюся з вами відомостями про четверту жертву Різника, назвемо його так.

— Анну? — уточнив Кошовий.

— Так вона себе називала. Вона зацікавила мене окремо, незалежно від жахіть на Городоцькій.

— Чим саме?

— У мене є знайомі серед курвів. Просто знайомі, не думайте. Інформатори, як у поліцаїв. Навідувався до них, коли писав про чергову жертву, Юстину.

— Наймолодшу.

— Ви все знаєте, — скривив Навроцький кутик рота. — Так, вік мав стати вишенькою, родзинкою, іншою смакотою мого репортажу.

— Ви присмачили.