Розділ одинадцятий Ва-банк

— Побачимо.

Втративши до візника всякий інтерес, Клим поспішив туди, де вже зник із очей Навроцький. Вистачило півкорони, аби дізнатися в двірника, яке помешкання займає пан доктор — чомусь його називали тут саме так. Знайшовши потрібні двері на третьому поверсі, видихнув, відкидаючи всякі сумніви, й постукав.

Спершу — кісточками пальців.

Відразу ж — кулаком, сильніше.

Навроцький відчинив, і Кошовий побачив: пожилець не встиг роздягнутися, навіть капелюха не зняв. В очах — не подив, а неприхована цікавість. Навіть ще більший азарт, ніж у Клима — або той миттю заразив газетяра своїм.

— Я вас знаю, — сказав Навроцький. — Бачив сьогодні на цвинтарі.

— Я вас бачив там само, — процідив Клим. — Дозвольте зайти.

Ступив через поріг, не чекаючи відповіді, причинив двері за собою, для певності вперся об них спиною. Тепер міг розгледіти Навроцького зблизька й не побачив нічого прикметного. Середній зріст, на вигляд — його ровесник. Якщо різниця й може бути, то років на два-три більше або менше. Вусів не носив, та голив лише під носом: щоки й підборіддя вкривала сіра щетина щонайменше добової давнини. Ліву щоку колись побила віспа, посередині лишилося кілька рівчачків неправильної форми, але виду не псували. Навпаки, додавали газетяру вигляду бувалого в бувальцях, а отже — надійного.

— Я не дозволяв, — мовив Навроцький.

— Збиралися вигнати?

— Ні.

— То в чому справа?

Повернувшись до дверей, Кошовий спершу повернув ключ у замку на два оберти, а потім начепив ще й ланцюжка. Господар стежив за його маневрами вже без цікавості, тривожно. Очі бігали, й Кошовий зрозумів: шукає, чим зможе в разі чого захищатися.

— Нема часу на довгі розмови, позбавлені сенсу, — відчеканив він. — Ви дуже добре інформовані про справу Різника з Городоцької. Ви й породили це чудовисько Франкенштайна[43].

— Так, він монстр, — легко погодився Навроцький. — Але, на жаль, не прояв моєї фантазії. Ось ви згадали монстра, зшитого Франкенштайном із шматків мертвої плоті. Повірте мені, наш Різник — живісінький, цілком матеріальна істота.

— То де ж він?

Від несподіванки Навроцький завмер із розкритим ротом.

— Хто він? — вів далі Кошовий, задоволений ефектом. — Пане Навроцький, ви найкраще з усіх описали його злочини та його жертв. Так, ніби були там. І чому — ніби? Ви ж були. Не кажіть, що я помиляюся.

— Ви...

— Мовчати!