Розділ дев’ятій Парубоцька вечірка

Єжи Тима взяв на себе роль господаря, розливши горілку по чарках. Шацький спробував відмовитись, згадавши — йому ж дихати на свою Естер, але злодій не зважив на те. Кошовий, навпаки, не думав опиратися. Не чекаючи припрошення, випив першим, не відчувши смаку зовсім, відкусив шматок булочки, повільно й старанно прожував. Тима відпив половину. Дивлячись на нього, те саме зробив Йозеф.

— Тепер питайте, пане ідійоте, — мовив він до Клима.

— Чому я знову у вас ідійот, пане Тимо?

Відповідь Кошовий приблизно уявляв.

— Не пішли з цим до мене.

— Я не мусив.

— А пан Шацький прибіг, коли ви його відшили.

— Та отож, — бовкнув дантист, беручи канапку. — Ви вже подаруйте мені це, пане Кошовий. Але, бачте, моя ідея залучити пана Тиму вас урятувала.

— Погоджуюсь, — кивнув Клим, знову легенько торкнувшись липкої рани на потилиці.

Тима, ніби згадавши щось, рвучко підвівся, перетнув залу і зайшов у кімнату за шинквасом. Поки ходив, Шацький, винувато глянувши на Кошового, швидко заговорив:

— Не гнівайтеся, але я не мав права відпустити вас отак. Не думав, що йдете в пастку. Хотів простежити за вами. Як кажуть, підстрахувати на випадок чого. Тому відшукав пана Тиму, я ж знаю, де його шукати. Нагадав про те, скільки ви зробили для пана Густава...

— Могли б цього не робити, — вставив Клим.

— Та міг би. Але зробив, — розвів руками Йозеф. — Щойно пан Тима дізнався, куди вас чорти донесли, негайно дав якісь розпорядження тут панові Цезарю. Потому каже: не баріться, бо передчуття погані в мене. Тобто в нього...

У цей час Тима повернувся разом із Цезарем. Пузань ніс миску з теплою водою й чисту білу шмату. Поставивши все це на край столу, він відступив, киваючи Шацькому. Той, миттю все зрозумівши, заявив:

— Та я ж лікар! Хай дантист, та яка різниця! Скидайте пальто, пане Кошовий!

Аж тепер Клим зрозумів: сидить за столом у пальті й капелюсі, тоді як Тима з Шацьким скинули убори й верхній одяг. Роздягнувшись за їхнім прикладом, покірно повернувся спиною до Йозефа, дозволивши тому нарешті промити рану, змивши з неї кров. Тепла вода, а головне — випита горілка подіяли: біль уже відчувався не так гостро.

— Що там? — поцікавився.

— Ґуля, — доповів Шацький. — Не так страшно, як могло б бути.

Тепер рану оглянув Тима, тоном знавця пояснивши:

— Хто б він не був, знає, як бити й куди. Справді Міг вгилити сильніше. Лупив не рукою, напевне Мав міцного бікора[34]. Мали б, пане Кошовий, останній люфт[35] у своєму житті. Дарма, що ми пхалися за вами й полювали[36]. Міг би закатрупити вас і на наших очах. Бачте, не хотів. Мав непевне задум, аби вас там же, біля трупа, злапала хатранка[37].