Розділ «Брія»

— А ти не любиш коли тобі відмовляють, — гірко зауважує Ян.

— А ти — любиш?

Він не має сил навіть розлютитися. Тому усміхається — змучено, долаючи раптову знемогу.

Лея підводиться, проте крок її непевний і вона мусить спертися на стіну. Він зривається, аби підтримати її.

— Ти йдеш?

— Так буде краще.

Вона одягає своє чорне пальто, сяйнувши сліпучим спалахом червоного підбою. Дозволяє йому на мить затримати долоні на своїх плечах.

— Ходімо.

Знадвору дрібно січе сніг, сиплючи зернята холоду в обличчя й за комір.

— Я проведу тебе?

— Не треба.

Вона обертається до нього, ставши зненацька лицем до лиця. Поволі підносить долоні, торкаючись пальцями обличчя. Він відчуває, як тремтять її руки, мовби щойно звільнившись від надмірного тягаря.

Вона ступає ближче, і за мить він завмирає, відчувши її всім тілом крізь одяг і сніговій. Її губи м’які й пожадливі, з гірко-солодким присмаком вина, і йому здається, що він марить, зазирнувши на мить до іншого, неможливого світу.

Вона легко вивільняється і, озирнувшись востаннє, крокує в зимову ніч.

ДЕВ’ЯТА ЗАПОНА

Нотатки Якова Левіна

«В усі дні свого життя я прагнув цього дня. І ось прагнення моє увінчане успіхом», — говорить раббі Шимон, ідучи з життя. Таємна правда відкрилась йому у день його смерті, і тому кличуть його смерть весіллям.

«Нині я починаю одкровення слів, аби ввійти без сорому у світ грядущий…» Нині правда душі моєї лежить відкрита, наче книга. Книга, в котру страшно зазирнути і несила відкласти.

«Чинив я так не в ім’я своє, не в ім’я сім’ї своєї, але заради того, щоби зайти не зганьбленим до палацу Його…» Хіба заради Творця чинив я, те що чинив? Хіба ім’ям милосердя чи силою любові відкривав запони і шукав тлумачення таємниць?

«Досі слова ці були приховані, бо страшно було мені відкрити їх, нині ж відкрились вони…» Хіба можна бути сліпцем коли дивишся сам на себе? Хіба можна бути глухим, коли слухаєш слова свої? Святий, Святий Древній! Розумію тепер, що зрадив Тебе, що поставив над храмом тільця золотого й назвав його — істина, і відвернувся від світла. А нині сліпить воно, ятрить очі й пронизує серце.