Розділ «Брія»

Левко витяг зі свого бездонного портфеля пакуночка, загорненого у звичайний поштовий папір. Жодних позначок чи надписів.

— Кхгм, Левку, — велемовно закахикав слідчий.

— Ну добре-добре, мене вже нема.

Упосліджений поет, упевнившись, що ніхто не дивиться, ковтнув нахильцем з Янового келиха, і таким робом здобувши шукану нагороду, рушив за своєю зорею.

— Мартин, — відірвавши погляд від пакунка, мовив Ян, — ти нащо розказав йому про Гадюку?

— Йому буде корисно, — буркнув слідчий.

— Тобто?

— Ой, ну гаразд. Писульками нині, либонь, на життя не заробиш… Твій коханий Левко Шах працює на контррозвідку. Хоча, по-моєму, і на розвідку теж. Не знаю, правда, на чию.

— Ага! — кивнув Ян. — Це пояснює деякі речі.

— Ну давай, не тягни, відкривай пакунка! — нетерпляче смикнув його Мартин.

Ян неохоче розгорнув папір. Під ним — пошарпаний та поплямований чорнилом зошит. Всередині — дрібний ламаний текст, знаки та карлючки.

— Ти бач… — протягнув Мартин, — а я думав, Сегал вигадав його, аби виграти час.

— Левінів щоденник? — здивувався Ян. — А мені він нащо? Цикута і та у хазяйстві придалась би. А це…

Ян розгорнув зошита навмання, прочитавши перший-ліпший уривок зрозумілого тексту.

«Зустріч з таємним будить невтишиму спрагу — жагу світла й розуміння. Шехіна є предметом жаги, і кличуть її коханою, нареченою у вигнанні. Навіть найбільші мудреці порівнюють тугу за Прихованим та кохання до жінки».

Ян гмукнув, гортаючи далі.

«Вона не світла і не свята, та, чия суть — присутність прихованого, відчуття таємниці, що вимагає розгадки. Вона — це темрява, що може прийняти світло, тому сказано „ніч“, і дійсно, вона має властивості ночі, після якої надходить осяйний ранок».

Он, значить, як.

— То що там? — зазираючи другові через плече, поцікавився Мартин. — Усі таємниці світобудови?

— Усі таємниці… — погодився Ян, — і жодної розгадки.