Розділ «Брія»

Ян здивовано зиркнув на слідчого. Чого це він?

— Ого… — спохмурнів Левко, — ниньки навіть обставинам не можна довіряти. Як казав поет, тобто я:

На варті наша доля коло брами

Не варті наші душі пентаграми

На вітрі наші крила прапорами

Не вірте, що не прагнемо добра ми

Левко замріяно зітхнув і підвівся.

— Ніхто мені не наливає… Піду я світ за очі, нещасний та упосліджений.

— Левку, — нагадав йому Ян, — ти ж мене шукав, коли я нічого не наплутав?

— А, справді, — спохопився поет, — я тут-во маю для тебе передачу.

— Від кого це?

— Від Елвіса Преслі, — хитро всміхнувся Левко, — з того світу. Ну, ще не цілком з того, проте він мав уже візу в паспорті та квитки на руках.

— А, — збагнув Ян, — так вони її все ж таки відпустили.

— А я б навіть квитка їй купив, — сповістив Мартин, — та ще й до літака відпровадив би.

— Це ще нащо?

— Впевнитись, що не вернеться, — буркнув слідчий.

— Ну так що, передачку братимеш? — наполягав поет.

— Від Елвіса, кажеш? — спроквола уточнив Ян. — А може, ну його до біса… Return to sender, так би мовити.

— Що? Куди?

— Та давай сюди, — зітхнув він, — не цикути ж вона мені відлила. Хоч і, думаю, здалось би…