Розділ «Брія»

Зимовий вечір завмер в апогеї: щасливо порятовані зі служби спішили додому чи на розвагу, у вікнах ресторацій затишно блимали свічки, межи вежами ясно світилася велична повня. Ян повагався якусь мить, та зрештою звернув у знайомий провулок.

— Гарантоване зняття симптомів реактивної меланхолії, — довірчо повідомив Вацлав Муха, киваючи на поважну шерегу пузатих пляшок.

Ян знизав плечима.

— В такому разі мені келишок нейролептику. І цитрину.

Муха заяснів, радіючи старому клієнту, і Янові стало соромно за безглузде бойкотування улюбленої колись господи. Якщо і справді слід когось винуватити, то вже певне — не її.

На Янів подив, Мартин був не один. За його столиком, гордий і розтріпаний, наче півник на патичку, бовванів давній знайомець, Левко Шах.

— Нарешті! — зрадів Мартин товаришевій появі. — Поки ти десь собі швендяв, цей самотній алкоголік ледь печінку мені не вигриз!

— Так викликав би поліцію! — захихотів Левко.

— Ага, зазирнувши в глибини свого «я», — усміхнувшись, підтримав його Ян.

— Гм, — хижо вищирився Мартин, — я так давно не прибирав у тих глибинах, що там вільно міг би заблукати навіть загін командос…

— Тоді не треба, — схаменувся поет, — я ж, власне, тебе, Яне, шукав. А не проблем, — докинув він, зиркнувши на слідчого.

— А я тобі що?

— Як це — що? Не що, а «хто»! Я б навіть сказав, «хтось»!

— Хтозна-хтось, — усміхнувся Ян.

— Неабихтознахтось, — зареготав поет, — цілий директор! Як тобі в Гадюччиному кріслі сидиться?

— Як на стільчаку у вбиральні, — зізнався Ян. — 1 зручно ніби, а все чекаєш, що трапиться якесь лайно.

Мартин та Левко радісно зареготали.

— Не бери дурного в голову, — відсміявшись, порадив поет, — Гадюка ж якось давав собі раду. Правда, я все ніяк не збагну, хто ж таки на нього напав — убивці чи біла гарячка?

Мартин кинув на поета довгий погляд крізь примружені повіки.

— Уявімо собі таке… — повільно промовив він. — Уявімо, що Величка знав, які саме обставини спричинили Шварценбергів суїцид. Знав, бо ті ж таки обставини почали насідати на нього самого. Відчувши, що справа запахла дустом, Величка випередив можливі дії цих самих обставин, і обставини… гм, дістали по шапці. І відчепилися. На певний час.