Розділ «Єцира»

Лея дратівливо знизала плечима.

— Один старий знайомий. Із сумнівним почуттям гумору.

Покликавши офіціанта, вона попросила льоду та склянки.

— Не зважаймо. Нехай собі тішиться. Гіркота буває приємною.

— Особливо в коктейлях, — підхопив Ян, — аби не млоїло від чистої насолоди.

Лея розсміялась з полегкістю. Янів жарт, очевидячки, розвіяв напругу, що почала було купчитись в повітрі. І все ж таки, куштуючи гірку настоянку, він не припиняв кидати навскісні погляди до темного кутка, де зачаївся незнайомець разом зі своїм сумнівним почуттям гумору.

Повз них тим часом продефілювали дві дівчинки-близнючки у сукнях, рясно обсипаних блискітками.

— Будуть танці! — зраділа Лея.

Розхристаний ансамбль підхопив новий хвацький наспів — цього разу Янові вдалося вгадати безпомилково — «Черевики з алігатора» в обробці Вернера Таубера. Близнючки, звільнивши собі кутик попід сценою, взялися виконувати по-хлопчачому розбишацький, сповнений незугарної граційності, джазовий танок.

Лея повернулася до сцени, мимовільно стукаючи черевиком в такт музиці. Коли пари та поодинокі звитяжці почали підводитись, аби й собі долучитися до танку, Лея обернулась до свого супутника; її очі палали гаряче й заклично.

— Ідемо танцювати! Ну?!

Ян відчув, як йому зненацька запалали вуха. Все що завгодно заради такого погляду… все що завгодно, але не це. Уявивши, як він зараз вийде перед ясні очі чарівної леді й тут-таки осоромиться, не зумівши й руху зробити в лад, Ян просто вкляк від жаху.

— Та йдемо! — вона смикнула його за рукав. — Ну чого ти?!

Ян заперечно хитнув головою.

— Та я… мене оце щойно розбив танцювальний параліч. Давай без мене.

Вона розчаровано махнула рукою, підхопилася і, зробивши крок до сцени, приєдналася до танцюристів.

Де там тим близнючкам! Лея мала ту особливу жіночну грацію, яка навіть джазові вибрики обертала на відрух жартівливої, але разючої чуттєвості. Гаряча хвиля посунула йому від вух до щік і далі, далі, далі… Бажання, підперезане розпачем — бо не знати як підступитися до неї, не знати чим здивувати та привабити. Цілком бездоганна — без вад чи потреб, які він міг би вдовольнити.

— Ну що ж ти? — дорікнула вона, повернувшись до столика. — Така музика, а ти сидиш сиднем! І це — ведучий «Нічниці»!

Весела, розпашіла, і, як завжди, виразно глузлива…

— Я на радіо працюю, не на телешоу, — відказав він. — Думаєш, багато сенсу в тому, щоб стрибати з пультом та навушниками?