Розділ «Єцира»

Мартин дратівливо повів плечима.

— Навряд. Жінка, яка водить додому одруженого коханця, добре знає, чого чекати. Можливо навіть, вона мала з того якийсь зиск. Особливо, якщо припустити, що цей коханець був її власним начальником.

— Оце ще! Чого ти так вирішив?

— Ну… це дуже умовне припущення. Глянь у вікно — звідси дуже добре видно вікна сусіднього будинку. Особливо тепер, уночі. Якби не щільні запони, можна було би бачити кожний сусідський порух. В цій же кімнаті, де, як ми знаємо, є що приховувати, запони настільки прозорі, що навряд чи від мух боронять, і де вже — від чужої уваги. Що це значить, як гадаєш?

— В хазяйки не ставало коштів купити щільніші?

— Можливо. А може, в неї і не було такої потреби? Це, власне, вийшло би, коли б вони зустрічалися вдень. А це найпростіше синхронізувати, коли двоє працюють разом.

— Ну і що далі? — поцікавився Ян. — Вона задушилася, бо він відмовився підвищити їй зарплату? Хоча й обіцяв, забувшись у любовному шалі?

Мартин насупився.

— І як же вона, по твоєму, задушилася? Тут же навіть кватирки нема…

Ще раз метнувшись кімнатою, він спинився коло ліжка, впав навколішки й заходився мацати стіну. За мить, з глухим переможним гуком, він відсмикнув руку і швидко звівся.

— Ну от і все. Дівчинку прикандичили.

— Звідки ти знаєш? — схвилювався Ян.

— Дивись, — скерував Мартин, показуючи на стіну, де, за дуже уважного розглядання можна було помітити кілька паралельних подряпин на шпалерах, — вона пручалася, бачиш? Потім, ймовірно, убивця розірвав мотузку, вдаючи, що вона впала з того гачка. Давай сюди пляшку.

Ян завмер на кілька секунд, перетравлюючи новини.

— Мартине, ти — монстр! — нарешті виголосив він. — Розтрощити на цурки таку романтичну легенду!

— Рома-антика! — реготнув слідчий, сьорбаючи з пляшки. — Бачив би ти, як ота романтика виглядає — на третій день за теплої погоди!

Ян сумовито присів на крісло. Мартин правий, звичайно ж, але таке ставлення нівелює всяке захоплення, всяке поетичне поривання. Воно видається не вартим і шеляга. За теплої погоди.

Міцний духмяний напій замість п’янити протвережував.

— Ну гаразд — а чого ж її вбили? Як гадаєш?

— Та звідки знати? — потис плечима слідчий. — Може, хотіла змусити коханця ревнувати… Чи погрожувала оприлюднити їхні стосунки — вимагаючи грошей чи, може, одруження. Шантажувала, одним словом. Ну і дар…