Розділ «Єцира»

Вперше почувши його різку відповідь, вона мовби трохи присоромилась.

— Вибач, не подумала. Танцювати з пультом мабуть незручно…

— Ага, — серйозно кивнув Ян, — він дивовижно незграбний. Та ще й має традиційне виховання, що тримає його на короткому дроті…

Лея розсміялась.

Зненацька її погляд ковзнув убік, спинившись на чомусь за Яновим плечем. Вона блискавично підібралася, мовби чекаючи удару.

— Скажи мені лише одне, — уїдливо промовив хтось поряд, — навіщо ти просила моєї допомоги? Я бачу, ти чудово даєш собі раду!

Це був — кліпнувши, сфокусував погляд Ян, — ніхто інший як недавній знайомець, Дан Сегал. Нині він мало нагадував себе колишнього — Левінів секретар тримався зухвало, наче п’яний підліток, проте погляд його світився цілком дорослою злостивістю.

— То нащо я був тобі потрібен? Коли могла би всю поліцейську дільницю переводити до генделиків… чи хтозна куди ще?!

Це вже тягнуло на повномірну образу.

— Мовчи! — зашипіла Лея.

Ян підскочив. Не здаючи собі справи, він вхопив нахабу за бари.

— Ти вибачишся перед нею! Зараз! Прилюдно! Твій клопіт мене не обходить, але ображати її ти не маєш жодного права!

Сегал не зробив і руху, аби випручатись. Лише глянув скоса, глузливо усміхнувся, звертаючись до Леї.

— О! Ще один готовий! І як це тобі вдається?

В ту мить Ян був дуже близький до того, щоб вперше в житті почати справжню кабацьку бійку. На щастя, тут якраз нагодився один з місцевих офіціантів — Ян нарешті зрозумів, нащо вони тут такі дебелі. Лея негайно втрутилася і почала щось гарячково пояснювати; за хвильку п’яного красунчика виставили за двері. Ян проводжав його поглядом, майже шкодуючи.

— Налий мені ще оцього зілля, — тихо попросила Лея, — повну склянку.

Він мовчки виконав її прохання. Подумавши, налив і собі. Кілька хвилин вони у мовчанці споживали вміст своїх келихів. Смак майже не відчувався.

— Ти розкажеш мені? — зрештою запитав Ян.

Лея кинула на нього болісний, скривджений погляд.

— Потім. Не зараз.