Розділ «ЯР Роман»

Сьогодні з ним була Люда Бабій, і він старанно прилизував ріденьке волосся докруж лисини. Максим уперше привів Оленку додому й був навіть радий, що завітав Олег із Людою. Після останньої зустрічі між Максимом та Оленкою пролягла якась тінь, а дівчина, до того, ще й страшенно соромилася, надто ж безрукого дядька Архипа. Тож гості прийшли дуже доречно.

— Аякже, — відповів бадьоро Максим. — Чого ви раптом згадали про таке давнє?

— Є причина... — Олег, зітхнувши, дістав з кишені невелику книжечку й простяг йому: — Читай.

Автор був Максимові незнайомий, довге німецьке прізвище з баронським титулом «фон». Але назва зацікавила хлопця. На м'якій блідо-рожевій обкладинці було видрукувано українською мовою: «Прабатьківщина ґотів» і ще довгий підзаголовок, який починався словами: «До питання про...»

— Вони підтвердили вашу гіпотезу?

— Авжеж! — пхикнув Олег. — Якраз протилежне. Автор твердить, що німці повернулися на батьківщину своїх пращурів-ґотів.

Знічев'я гортаючи книжечку, Максим думав про те, як німці вихвалялися своєю визвольною місією та як «Українське слово» наївно гукало: «Україна — вільна й суверенна держава!» Оце тобі й вільна...

— Справжня колонізаторська книжечка! — мовив Олег. — Вони показали свої роги. Виходить, німці «повернулись» на Україну!

— Слухайте, Олегу, — по якійсь паузі зреагував на його слова Максим. — А ваша гіпотеза таки має чимало вразливих місць.

— А саме? — Попович підвів брови.

— Ґоти після того, як зникли в нас, з'явилися в Західній Європі, і там вони вже фігурують як германські племена ост-ґоти й вест-ґоти, тобто, східні й західні. Учені твердять, що вони опинилися там, утікаючи від навали гунів.

— Які вчені?

Максим перелічив кілька німецьких істориків.

— Отже, німці? Вони просто створили ідеологічну базу для експансії на Україну. Фашизм у Німеччині почався задовго до 1933 року.

Оте «фашизм» боляче вкололо Максима, він пригадав запитання малого Антося: «Дьодьку, а то про-овда, шо ви...»

— Зрештою, чого ти не хочеш зрозуміти, що назва народу ні про що не свідчить? Чуєш, Нетреба, в історії безліч таких прикладів. Даки назвались роминами, тобто римлянами, хоч були тільки римською колонією, а кельтські племена галлів узяли собі ім'я сусіднього германського племені франків і стали французами. Римлянами прозвали себе й греки в середні віки. Римлянами називають себе й цигани. Цього тобі мало?

— Трохи замало, — проказав Максим.

— Трохи замало! — Олег упадав у раж. — Візьми тоді нашого «старшого брата». Українці колись називалися русами, а всі підлеглі їм народи — руськими. Отже ж «руський» — це не «хто», а «чий», ясно тобі, Нетреба? А в середні віки ми мусили віддати своє ім'я руським, а собі шукати нового. Ясно?

Максим подумав, що в своєму запалі Олег Попович трохи відхиливсь од теми, але, зрештою, не мало значення. «Готська» теорія й справді шкідлива, колонізаторська. Скіфи були, і ми їхні нащадки, хоча й скіфами їх називали інші: греки чи римляни, і в цьому Олег Попович, певно, має цілковиту рацію.

— Я тобі зараз доведу, Нетреба, що ми з росіянами не рідні брати, а дуже далекі родичі, коли ти й досі вагаєшся.