Розділ «ЯР Роман»

— Мабуть, так воно й є, — сказав я, думаючи зовсім про інше. Олег заходився розпитувати. Я не виконав жодного завдання, яке доручала мені УПА. Мені було абсолютно байдуже, як вони зі мною поведуться, та тимчасова розважливість, а може, і щось інше, викликали в мене дивну для самого мене відповідь:

— Їх усіх заарештовано.

У цьому не було нічого дивного, коли навіть Кузьма Круть видався непідхожою для Радянської влади людиною. Я розповів Олегові й про Кузьму. Олег довго мовчав, певно, пережовуючи новину, тоді мовив:

— Так ти тому й не залишився там?

Я здивувався:

— Чого це ви таке питаєте?

Олег скосував на мене й відвернувся:

— Бо думав, що ти таки лишишся.

— Нащо ж ви посилали мене?

Ми подолали щонайменше сто метрів алеї, усипаної битою цеглою, перш ніж Олег обізвався.

— Може, колись і сам зрозумієш. — І знову по довгій паузі додав: — Та група для нас не мала особливого значення.

Була друга половина червня, і над головами в нас шатрилися високі дерева. Ми йшли, мов у величезному зеленому тунелі з червоно-рудим дном. Я став і подивився під ноги.

— Ти чого спинився? — обернувсь Олег.

Я показав йому під ноги.

Олег роззирнувся довкола:

— Що таке?

— У вас теж немає тіні, — сказав я, цілком щиро засмучений. — В обох нас...

Він покивав рукою вгору:

— Дерева ж над нами, яка тут може бути тінь!

Тоді пильніше придивився до мене й замовк, і я не відав, чи здогадався він, про що йдеться.