Розділ «ЯР Роман»

— Марія знайшлася. У неї син.

Мати заплакала й почала згадувати Богородицю со младенцом, тоді втерла очі, висякалась у хустку, яку не знати коли й накинула собі на плечі та голову, і сказала:

— У неї дівчинка.

Я здогадався, про кого вона мовить, і наче скам'янів.

— Оце колись устріла, а вона як заголосить — і побігла. Тіки й знаємо, шо люди перекажуть...

Мати стояла, підперши припічок, батько звісив ноги в білих підштаниках із лежанки й заховав куксу в пазуху, а я сидів на ослоні коло чільних вікон.

— Де ж вона, кау? — спитав батько, і я знав, що питає про Марію.

— У Польщі.

— Жива...

— Жива.

— І... він там?

Я завагавсь, але потім кивнув головою.

— Господи, Пресвята Діво со младенцом...

— А його навпроти собору, кау...

Батько говорив про те, що я вже й сам устиг побачити, і це здалося мені жорстоким. Перегодя я спитав охриплим голосом:

— Дядько Йовхим прийшов?

— Йовхим? — Старий довгим поглядом подививсь на мене. — Ше нема... Нема.

Тоді потягся рукою вгору, лайнув на черепі й дістав кисета. Я чекав, що він казатиме. Батько довго топтав люльку, ще довше злазив з лежанки й припалював од каганця, далі, пахнувши кілька разів, обізвався:

— Заболотного Трохима Кузьму забрали.

Це мене зовсім спантеличило. Забрали Кузьму Крутя? Партизанського командира?