Але він одгарикнувся;
— Греби... Греби, кажу!..
Я хотів був гребти далі вниз, але Яким кивнув рукою до берега.
Нілгиси в цьому місці була неширока, але несподівано тиха. Єдиним виходом було — якнайшвидше пристати до берега, бо Ципльоночок міг перезарядити нову обойму й знову відкрити стрілянину.
Коли я підгріб до берега, Яким сказав:
— Допоможи злізти.
Ми ледве не шубовснули разом на мілкому, бо він не міг ступити на праву ногу й важким лантухом виснув у мене на плечі. Ципльоночок випустив по нас іще цілу обойму, але ми вже встигли видертися на кам'янистий берег і відразу полягали, тоді сповзли в ковбаньку із замерзлою вночі водою. Тепер уже можна було розгледітися й зважити втрати. У правому черевикові Якима була дірка, і звідти текла кров. Ципльоночок улучив першою кулею, і рана виявилась дуже недобра: видно, куля потрощила кісточки стопи...
Розділ тридцять третій
Максим підійшов до поліцая, що виглядав зі смугастої будки, і німецькою мовою пояснив, до кого хотів би потрапити. Вартовий пропустив його в браму, на одній із колон якої висіла табличка з гербом Радянського Союзу. Гарно вимощена й пообсаджувана травником, стежка привела його до старовинного особняка. Мить повагавшись, Максим підійшов до парадних дверей і натиснув ручку.
Витримана розкіш вестибюлю вразила його, хоч тут, у Швейцарії війна не лишила по собі жодного сліду й уся Женева дихала в спокійній атмосфері задавненого благополуччя, чужого й дикого людині, що пройшла з краю в край усю Азію й пошарпану шестирічною війною Європу.
— Вам куди, мосьє? — спитав служник французькою мовою.
Він не скидавсь на росіянина, і Максим обізвався до нього німецькою мовою, яку в Швейцарії знають однаково з французькою.
— Мені треба до керівника цього представництва.
— У якій справі?
— Репатріаційній.
— Тоді прошу сюди, мосьє, — вказав консьєрж на двері ліворуч.
Максим подякував. Кабінет був просторий і світлий, там сиділа лише одна жінка. Йому стало ніяково. Невже доведеться розмовляти з жінкою?
Не дивлячись на неї, Максим розповів їй про мету свого візиту. Заговорив російською мовою й угадав: це вже була росіянка. Вона проспівала йому своєю протяглою московською говіркою:
— П'гаадите минутку, там сейчас люди.
Та сидіти довго не довелося. З дверей вийшло двоє, секретарка заглянула туди, щось перемовилася з кимось і кивнула Максимові:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 502. Приємного читання.