Розділ «ЯР Роман»

— З'хаадите.

Кабінет був прибраний значно пишніше за кімнату секретарки. Біля столу, трохи збоку, сидів у глибокому кріслі середніх років чоловік в окулярах. Максим кивнув йому здалеку й підійшов.

— Прошу садиться.

Максим сів.

— По какому делу и кто вы? — спитав службовець.

Максим поліз у бічну кишеню, витяг звідти вузеньку смужечку паперу й поклав на столі перед людиною в окулярах.

— Ви не знаєте російської мови? — спитав господар кабінету.

— Знаю, — відповів Максим. — Просто у меня всегда выходят недоразумения с фамилией.

Службовець глянув на папірець удруге й посміхнувся:

— Земляк? А в нас на Вкраїні прізвища й не такі бувають.

Це він вимовив українською мовою, і Максим аж закліпав: йому не часто доводилося розмовляти тепер так, як навчила мати. І це, а може, і довге сподівання такого моменту, змусили Максима розслабитися, і він докладно, докладніше, ніж навіть лаштувався, розповів службовцеві геть усе про себе: про Колиму, про втечу, про окупацію і які думки гризли йому душу. І, доказавши останнє слово, уперше відхилився на спинку м'якого глибокого крісла і з полегкістю зітхнув.

Господар кабінету підсунув йому пачку цигарок із вершником на баскому конику та двоголовим грунем білої гори. Максим подякував і дістав свої сигарети. Коли запалили від господаревого сірника, той спитав:

— Ну, а далі?

— Що? — перепитав Максим.

— Далі, кажу: після закінчення війни.

Максим знову зітхнув:

— А що ж далі... Був у таборі для переміщених осіб, їздив за вісім кілометрів на роботу велосипедом. Працював спершу в бляхара — крили дахи. Коли ж із Німеччини...

— Західної?

— Так... Коли я переїхав з Німеччини до Швейцарії, мене брали на роботу в одну експедицію... Археологічну. Вона узагальнює розрізнені дані про міграцію народів під час великого переселення. Я відмовився. Мене туди рекомендували... старі друзі. Я про це дізнався потім.

— Розумію, — сказав службовець. — Розумію... Розумію...