Розділ «ЯР Роман»

— Жаль. Некогда и домой...

— А що таке?

— Следствие буду вести.

— Ви?

— Лейтенант Газе распорядился.

Це було досить дивно. Принаймні досі служба безпеки все робила власними руками. Звідки така довіра?

— Сначала чтобы отсеять. А потом уже возмется он.

Тепер мені стало ясніше.

— Де ж ви... провадитемете слідство? Тут, у кабінеті?

— Боитесь, Максим Архипович? — сумно всміхнувся начальник. — Нет, не тут, в подвале.

Він важко підвівся:

— Ну, я пошел. Приходите и вы, если захотите.

Глибоко зітхнувши, Афіноґен вийшов, а я добру годину не міг устати з місця. Двадцять вісім душ із самих лише Веприків, двацять вісім душ...

Я ходив до слідчого Іваненка, який розбирав справу про вбивство в п'яній сутичці, тоді я знову повертався до кабінету й знову виходив у коридор, аж доки здибався з Олегом Поповичем.

— Як там? — тихо спитав він.

Я стенув плечима.

— Двадцять вісім душ?

— Угу.

— Наші... хтось є?

— Не знаю. Там Афіноґен.