Розділ «ЯР Роман»

Ввійшла пані Ганна, й Олег розповів їй про Максима.

— Досидівся, що біржовик узяв на мушку! — закінчив він.

Пані Ганна запалила сигарету з Олегової пачки й сказала:

— Йди знову до нас.

Максим обернувся до неї всім корпусом:

— У школу? Мене ж вигнали!

— Я це беру на себе.

Під очима в пані Ганни застигли тіні, і Максимові не хотілося на них дивитись. Невже Афіноґен Горобцов домігся свого? — майнуло Максимові, та він тут-таки собі заперечив: не може бути, просто абсурд...

— Ким же ти мене візьмеш? — спитав він для годиться.

— Ким хочеш, — відповіла пані Ганна. — Хоч і директором.

Максим усміхнувсь. Батько й досі називав його лише «дерехтором».

— Авантюра. Тільки в області дізнаються, тобі ж першій нагорить.

— Що це ти раптом про мене пектися почав? — уколола його пані Ганна, і він добре знав, на що вона натякає.

— Ні, не піду, — рішуче відмовився Максим, згадавши, як Оленці не подобалося, коли він працював у школі. Та й хіба то школа тепер? До четвертого класу. Німці схаменулася й сказали, що далі діти зможуть учитися й після війни, а тепер вистачить і чотирьох класів. Ганна Базилевич мало не поплатилася за те, що минулого року набрала дітей з першого до десятого класу. Але одне, що старшокласники взимку самі порозбігалися, друге, що ініціативу приписали колишньому голові управи, — усе обійшлось. Про це йому колись розповідав Олег Попович.

— Ні, не піду, — повторив Максим. — Краще каміння вергатиму, як ви кажете.

Олег зітхнув, а Максимові згадалась нічна листівка. Він сказав про неї Поповичеві й запитав:

— Це ваших рук діло, Олегу?

Попович тільки засміявсь, а папі Ганна зробила йому зауваження:

— Хіба про таке можна сира... питати?

Сумнівів тепер не було. В Ярі діяла підпільна група ОУН, а може, і загін УПА.