Розділ «ЯР Роман»

— Тепер не до весіль. Ще хто зна, що з нами взавтра буде.

Максим густо почервонів, згадавши, що повторює Марії ні слова. Він скосував на Яголиху, але Паша дивилася в інший бік. Зрештою, хай не пхають свого носа, куди не треба.

— І Оленка... нічого на це?

— Ми ще з нею не балакали, — сухо відповів Максим. Йому було вже трохи соромно, що так нечемно повівся з цією загалом привітною жіночкою. Він тепер не знав, як закінчити неприємну розмову, як устати й попрощатися. Нарешті зважився:

— Піду я. Робота... Розумієте?

Він попрощався й рушив, тоді повернувсь і тихо попросив:

— Ви, Пашо, тільки не кажіть нічого Оленці. — І раптом безнадійно махнув рукою: — Бувайте!

Червневе сонце розпікало картуза. Вулиця, як і щойно, була порожня, і так само бекала коза, угледівши Максима. Він одвернувся — стало неприємно дивитись на її аулу морду. «Кожному своє», — подумав він і додав кроку. Ця істина була законом природи, навіть безрогі кози здаються смішними.

У кінці Черкаського кутка на високому дощатому паркані висіла якась об'ява, приколена чотирма акацієвими колючками. Ідучи сюди, Максим байдуже проминув ту сіру папірчину, але тепер підійшов і почав читати.

«До громадян міста Яра й усіх сіл району.

Українська поліція набирає на службу чоловіків, віком од 18 до 45 років.

Умови — бездоганне минуле з моральної й політичної точки зору.

Зріст — не нижчий за 1,65 м.

Районна поліція»

Максим плюнув, тоді озирнувся на козу, навіщось одчепив акацієві колючки й засунув оголошення в кишеню, склавши вчетверо.

Удома він розгорнув сірий аркуш і втупивсь у нього. Авжеж, ідеальна кандидатура. У партії не був, у комсомолі не був, сидів у концтаборі та в'язниці, навіть був засуджений до страти. Просто ідеал. Ще й зріст як на замовлення: метр вісімдесят.

— А шо воно пишуть?

Максим здригнувся й швидко сховав оголошення в кишеню. На порозі стояв батько.

— Mo, комуністи чеські?

— Та-а! — махнув рукою син і вийшов надвір.