Розділ «ЯР Роман»

Хлоп'я недовірливо глянуло на нього ще вогкими очима:

— А ви вже на мене не сердитеся?

— За що? — здивувавсь Максим.

— Шо я казо-ов на во-ос Нено-ода.

Максим голосно засміявся. Малюк тоді обізвав його «хвашистом», але те слово, певно, видавалось йому менш крамольним, ніж вуличне прізвисько, і це справді було смішно.

— Ні, Антосю, не серджусь.

— І я вже не сердюся.

— А ти ж на мене за віщо?

— А шо мо-омка мене тоді по губо-ох льо-оснули.

— A-а... Ну, то я пішов, — неуважливо мовив Максим і хотів був іти до хвіртки.

— Е-е, — спинив його хлоп'як, — коли вже казо-оли, шо возьмете мене, то вже й беріть.

Він ухопився Максимові за руку й рушив поруч, тоді став і задумався:

— А дитина ж у хо-оті...

— Що ж нам робити? — розгубився Максим. — Тобі що мама казала?

— Мо-омка? Шоб я слухав, чи не пло-окатиме.

— А хіба ключ у тебе?

— Нє.

— От такої, — здивувався Максим. — Добра з тебе нянька.

— Добра, — погодився малий, сприйнявши його слова по-своєму.

У цей час ляснула хвіртка, Максим озирнувся й побачив Пашу Яголиху.