Розділ «ЯР Роман»

— Гості в двері, а хазяїни — в вікно! — засміялася Дата. — Заходьте, Максим Архипович, заходьте. А я це до куми по кісто бігала. Заходьте в хату.

Максим подумав, що не дарма склали прислів'я: пішла кума по масло, та й у печі погасло, але тільки всміхнувся:

— Оленки... немає?

— Оленка на роботі! — сплеснула руками Паша. — Прибігла ота їхня бригадирка Сеня й загадала накидать вагони. У неділю!

Жінка дістала з-над одвірка ключ і відімкнула хату:

— Заходьте.

— Та спасибі, в хаті задушно.

— Не те шоб душно, ну й не холодно, — погодилась вона й запропонувала: — Сядьте хоч ондо на лавці, у холодку.

Максим неохоче сів. Паша притулилася бока на веранді, і вираз обличчя її змінився. Зміненим голосом вона й запитала:

— Коли ж думаєте, ну теєчки, весілля?

Максим не відповів. Йому було неприємно, що ця жінка питає в нього про такі речі.

— Там Оленка вже так і складається, так і складається, що аж! На коли збалакались, Максим Архипович?

Не дочекавшись відповіди, вона провадила:

— То воно тепер важко, важко-таки, авжеж. А де житимете?

Очі в неї заблищали, певно, це питання було для неї неабияким.

— У вас кісно, хатка маненька... Живіть тістечки, у тій половині.

Вона кивнула рукою на Оленчину кімнату. Максим знову змовчав.

— Максим Архипович, — нагадала своє перше запитання Паша. — То коли ж, як ви там добалакалися?

— Як скінчиться війна! — ледве стримав голос Максим.

— Війна-а?