Розділ «ЯР Роман»

— Павло вернеться.

Він не питав, хто такий Павло, тож я докинула:

— Мій чоловік.

Хотілося, щоб те слово ляснуло його батогом, але Попович відгукнувся:

— Усе пішло шкереберть.

Мене нарешті прорвало, і це навіть принесло певну втіху.

— Вернеться. Шо тоді робитимете ви? І ви, і Максим, і всі...

Олег устав і сказав примирливим тоном:

— Ходімте краще. Нащо ви себе накручуєте? Я так само винен, як і ви. Ніхто не винний, Маріє.

Я не ворухнулася. Він підійшов і підняв мене на руки, але я випручалась:

— Не займайте!

І пішла сама. У вибалку, що тягся рівнобіжно з яром, я раптом спинилася, мов укопана, і мимовільно зиркнула на Олега. Олег теж став. Кроків за тридцять попереду в яр спускалося три чорні тіні. Їх було добре видно на тлі ледь осяяного молодиком неба.

— Хто то там? — прошепотіла я.

Олег підійшов, поклав мені руку на плече й відповів:

— Не знаю.

Коли тіні пірнули в яр, ми пішли далі, і я тільки навпроти перших хат скинула його руку зі свого плеча.

Олег спитав уже біля нашої хвіртки:

— Узавтра прийдете... туди, Маріє?

Я просичала:

— Ні, ні, ні! Не буде цього!