Розділ «Частина 3»

Реанімобіль примчав із Рейстерстауна менше ніж за п’ять хвилин. Напевно, Пейтон усе ще чіплявся за життя, бо Ліза Торнтон, збігавши в машину по аптечку, не відходила від нього. До приїзду лікарів мені так і не вдалося з нею поговорити. Набравшись духу, я підвівся, почовгав до сина та, сівши на ґанку, пригорнув його. Узявся був заспокоювати, та небавом збагнув, що в тому не було потреби. Тео не виглядав наляканим, радше якимось сонним і розфокусованим, ніби він не зрозумів, що щойно відбулося.

За п’ять до дев’ятої вечора на галявину перед котеджем почали прибувати машини з федеральними номерами. Першими з’явилися Ґарет Джонсон і Каелін Уест, згодом — ще майже дюжина агентів і експертів. Реанімобіль забрав Норвуда, а місце в кущах, де огрядний агент вистрелив собі в обличчя, огородили стрічками в червоно-білу смужку (хоч я й не бачив у тому сенсу: кому в такій глушині заманеться тинятися місцем злочину?). Перед від’їздом карети «швидкої» коротко підстрижена лікар-мулатка підійшла до ґанку та поцікавилась, чи ми з Тео не потребуємо допомоги. Після моєї заперечної відповіді Ґарет Джонсон відвів нас із малим до будинку.

— Ви як, о’кей? — позбавленим емоцій голосом озвався Ґарет.

Складалося враження, що йому байдужа моя відповідь, тож я запитав:

— Ви знаєте, що сталося? Чому Норвуд напав на мене?

— Поки що — ні, — коротко витиснув він. — Працюємо над цим.

— Щось хочете? — я кивнув на холодильник.

— Ні, — Ґарет заштовхав пальці за пояс, його темно-вишневого кольору очі стежили за мною. — Він говорив із вами?

— Так.

— Що хотів?

Я стенув плечима.

— Випитував, чи я не агент ЦРУ. Намагався дізнатися, як ви, — я стрельнув очима в його бік, — дізналися про ту партію наркотиків. Він не вірив, що я до цього причетний, гадав, що мене просто підіслали, щоби підставити його.

— Підставити?

— Ага, — я підсунув по столу до Теодора тарілку з картоплею та тушкованим м’ясом. — Салат будеш?

Тео кивнув. Я докинув йому в тарілку кілька ложок залишеного кухаркою салату.

Ґарет Джонсон налаштувався піти, та я звернувся до нього:

— Чому Ліза приїхала назад?

Агент зупинився:

— Вона вам не пояснила?

— Ні.