Розділ «Частина 3»

— Ні! — гарикнув він. — Дивися на мене, свиня! Викладай, звідки ви дізналися про доставку? Чому не Сіналоа? Ми три роки виводили Сіналоа на перший план! Чорт забирай, звідки ти міг довідатись, що Тіхуана щось планує?!

Половину зі сказаного ним я не почув. Я весь зіщулився, очікуючи, що телефон от-от задзвонить знову, після чого короткий палець Норвуда здригнеться і…

— Зізнавайся, маєте когось у Колумбії? Якийсь агент, про якого мені невідомо, так? Він із ЦРУ, і він зараз у Колумбії? Я просто не уявляю, звідки ще могла витекти інформація! Ви ж накрили їх не на кордоні, а ще в Мексиці, — несподівано його очі перелякано розширилися. — Чекай, ти сам, напевно, із ЦРУ. Яка, в дідька, Україна? Ти ж говориш майже без акценту. То ти агент?! — навіть у загуслих майже до чорноти сутінках я бачив, як пополотніло його лице. — Давай, суко! Чому ти мовчиш?!!

Я опустив підборіддя й почав прощатися із життям, одначе в ту мить з-за спини долинуло спокійне:

— Пейтоне, опусти зброю.

Я не наважувався скинути голову, щоби рухом не спровокувати накрученого до краю Норвуда.

— Хто там?! — його іржаві очі вилізли з орбіт.

— Це агент Торнтон, і втретє я не повторюватиму: зброю на землю!

Спідлоба я глипав на Норвуда. Він утупив у мене сповнений відчаю погляд.

— Я так і знав, — просипів він.

Я напружився до краю й не дихав.

— Пейтоне, не дурій! — Торнтон наближалася. — Що б не сталося, опусти зброю, і ми все виріши…

— Хрін тобі, сучко, — Норвуд зігнув руку в лікті й устромив ствола собі до рота. Я почув тупіт ніг за спиною й нарешті наважився підняти голову. — Хрін вам усім!

— ПЕЙТОНЕ, НІ!

Ліза Джин Торнтон промайнула повз мене водночас із пострілом. Масивна голова Норвуда жахливо смикнулася — куля розшматувала м’ясисте обличчя навпіл, — і за секунду агент, схрипнувши так, мовби в його грудях здихав страшний звір, лантухом повалився в кущі.

Заштовхавши пістолет за пояс, Ліза продерлася крізь гілля та схилилася над Пейтоном. Я ж, закинувши голову назад, безсило опустився на п’яти. Граничне напруження скаженим тремтінням виходило з тіла. Мене теліпало з голови до ніг. Якоїсь миті почало здаватись, що тремтіння надходить не з тіла, а від землі. Кілька секунд мене не полишало відчуття, наче я помираю, наче кров застигає в жилах, а серце провалилось і б’ється десь із-під землі. А тоді Ліза Торнтон відділилася від гілля.

Я опустив голову й поглянув на неї:

— Чому ви повернулись?

Американка не почула мене. Її обличчя було мертвотно-блідим. Приклавши телефон до вуха, вона викликала швидку допомогу.

Трохи оговтавшись, я згадав про Тео. Сил звестися на ноги не стало, тож я роззирнувся, найперше кинувши погляд у напрямку котеджу. Малюк стояв на ґанку, притулившись до рогу будинка, й дивився на мене. У сутінках його очі здавалися двома великими чорними ґудзиками.