Розділ «Термінатор»

— Так ведь бандеровцы… — почав був отаман.

— Распинают детей и насилуют монтажной пеной старушек? — перебив його Толя. — Знаешь что? Езжай к себе в Москву, меняй паспорт и приезжай к нам через погранцов в Чернигове, а я тебя встречу на переходе. И потом отвезу во Львов. Узнаешь, какими бывают бандеровцы, как вкусно готовят в кнайпах и как любят принимать гостей. Может, поменяешь мнение.

— Это вряд ли, — сказав з-за спини отамана його супутник.

«Ну навряд, то навряд», — подумав Толя спокійно.

— Да, есть а такой вопрос, — змінив тему отаман. — У вас наш человек. Пленный. Отдадите?

— Отдать не отдадим, а поменяем. У вас тоже есть один из наших.

— А фамилия? — запитав другий і дістав олівець та блокнот.

«Він в отамана, схоже, замість начальника штабу», — оцінив Толя. І сказав:

— Позывной Горняк.

— Понял, — кивнув «начальник штабу». Він, судячи з усього, знав про існування людини з таким позивним.

— Вы хоть с нашим обращаетесь нормально? — запитав отаман.

Толя подумав про переляканого хлопця, який відсипався в комірчині під охороною Джексона. Джексон щойно змінив іншого вартового, і Толя навіть позаздрив військовополоненому, чиє право на здоровий сон ніхто не збирався обмежувати.

— С ним порядок. Женевская конвенция и все такое. Найдете Горняка, и мы отдадим вашего. Сразу же.

— Понял, — кивнув бородатий отаман. — Ну, до встречи. Руки, думаю, жать не будем?

Фраза прозвучала як легкий жарт, але Толя навіть не осміхнувся. Кивнув і пішов до входу в будівлю, де на другому поверсі двоє бійців тримали під прицілом гостей.

— Погоди, Толя, — зупинив його отаман.

— Что еще?

— Я знаю этого вашего Горняка.

«А я й не сумнівався в цьому», — по думки сказав собі Адамовський. Звісно, і отаман, і його помічник були в курсі.

— Там с этим Горняком не все в порядке.