Розділ «Чорна акула в червоній воді»

— Кощію, іди сюди.

Ми стояли поряд. Вона взяла мене за руку і подивилася прямо в очі. Руки в неї м’які і теплі. М’які і теплі — як що? Як море під час зливи.

— Вам сподобався цей вечір? Адже він був кращим за той?

— За який, Кощію? — в її очах віддзеркалювалися спалахи маяка.

— За той — з дзеркалами на стінах і метушливими офіціантами, — вона знала, про що я.

Засміялася, потім поклала мені руки на плечі, стала навшпиньки і вперше поцілувала в губи. Руки в неї м’які і теплі, ніби вона їх щойно витягнула з-під ковдри. Усміхаючись і не відриваючи від мене погляду, позадкувала до води. Я зняв черевики і поставив поряд з її туфлями. Мабуть, в мого черевика могли б влізти обидві її ноги. Біля води темніли вежі піщаного замку, збудованого вдень дитячими руками. Поряд з ними ми були схожі на двох велетнів. Зате замок на горі здавався продовженням скелі, і поряд з таким велетом ми були нікчемними ліліпутами.

Аліса вже зайшла у воду по коліна. Десь поряд у темряві прогуркотів мотор катера, перша хвиля від нього вдарила в берег, обливши її. Аліса скрикнула і, сміючись, почала перестрибувати через хвилі. Потім задерла свою коротку сукню майже до пояса і заходилася викручувати. Підняла голову і, побачивши, що я не відриваю від неї погляду, повільно натягнула тканину на стегна. Пробурмотіла:

— О господи, що це зі мною?

Я знав, що з нею. Мені стало холодно і захотілося залізти в цю теплу, як молоко, воду. Я підкотив штани, схопив Алісу за руку і потягнув у море. Вона була така легка, що я не відчув її ваги.

Аліса впала і потягла мене за собою. Я звалився на неї. Злетів фонтан бризок. Вона засміялася:

— Я зовсім сп’яніла, Кощію! Як, ти сказав, зветься той замок на скелі?

— Генераліф, — прошепотів я. Її губи були зовсім поруч.

— Та дівчина зробила дурницю, запевняю тебе, їй було б там добре зі своїм коханим. Вона, мабуть, упала десь недалеко, можливо, зовсім поряд…

Аліса лежала у воді, опираючись на лікті, її сукня спливла і тепер колихалася на поверхні, як капелюх медузи. Коли я звалився на неї, то інстинктивно взяв за талію. І якщо раніше в цьому не було нічого особливого, то тепер сукня плавала на поверхні і мої руки опинились під тканиною. Я тримав руки на талії, чомусь боячись зсунути їх хоч трохи. Мабуть, щоб не торкнутися того, що мало бути вище чи нижче.

Я обережно підняв очі і зустрівся з її каламутним поглядом. Здавалося, вона дивиться крізь мене кудись в далину. На губах блукала відчужена посмішка. Її рука мляво торкнулася мого ліктя і спробувала опустити сукню. Я стиснув руки ще сильніше.

— Ні, Кощію, — я відчув, як важко вона дихає. Тканина зовсім промокла і під нею чітко проступали обриси грудей. — Ні-ні,— Аліса тихо засміялася. Вона раніше ніколи так не сміялася — просто хихотіла, наче була не в собі. — Тут змійка. Допоможи-но мені.

Поки я стягував з неї одяг, вона шепотіла мені прямо у вухо:

— Отже, у мене роман. Роман з «імператором». Спочатку я думала, що це погано, — те, що відбувається між нами. Тепер я думаю, що це дуже добре.

У неї чудове тіло. Повні груди і вузькі стегна. З глузду можна з’їхати від такого тіла.

Нас з головою накрила хвиля, і ми трохи не захлинулися. Потім Аліса раптом здригнулася і відсунулась. Мабуть, цей триклятий афродізіак перестав діяти. Я дивився, як вона задкує до берега, як схопила і притисла до себе одежу. У мене защеміло серце. Я розбігся і кинувся у воду.