Розділ «Чорна акула в червоній воді»

— Чого?

— Ти давно повнолітній?

— Років двадцять, — мені вже набридли ці розмови загадками. Може, і справді докинути йому сотню і затопити в писок?

Він недовірливо хитнув головою і озирнувся — коридор був порожнім.

— Ти відмінно зберігся. Я пам’ятаю: прогулянки, гольф. Ну добре. Це афродізіак — суміш шпанської мушки з легким наркотиком. Щось на зразок таблеток «екстезі». Викликає сильне статеве збудження і, — він приклав великий палець до скроні і клацнув язиком, — притупляє самоконтроль. Я капнув чотири краплі одній недоторці, і вона сама накинулася на мене в автомобілі і… — він нахилився до мого вуха. В його голосі з’явилися торжествуючі нотки. — Чотири рази! А потім…

Цей метрдотель страшний хам. Його балачки суперечили моїм чистим, високим помислам.

— Ну добре, — обірвав я його. — Капни їй пару крапель в останній бокал.

У цей час у двері навпроти щось ударило зсередини і пролунав звук розбитого скла. Двері відчинились. На порозі з'явилася дівиця років дев’ятнадцяти зі скуйовдженим волоссям у чорній вечірній сукні. З нижньої частини сукні було видерто великий шмат тканини. На обличчі темнів синець в тон шитва на комірі метрдотеля. Тієї ж миті чоловіча рука обвила її шию і потягла досередини. Я побачив відкритий рот, розширені зіниці, а за ними — обличчя того типа, котрий пильнував гроші на вокзалі. Його погляд зупинився на мені, а в очах промайнуло здивування. Мабуть, він рідко зустрічає тут типів на кшталт мене — братів португальського секретаря. Власне кажучи, я теж був трохи здивований, адже він давно вже мав перетворитися на біфштекс.

Двері зачинилися, приглушивши крик. Метрдотель поставився до того, що відбувалося, абсолютно байдуже.

— Слухай, хлопче, не знаю хто ти, мене це не обходить. Диваків тут вистачає. Мені не звикати. Але якщо даси ще трохи грошей, я організую тобі автомобіль з водієм. Можу «Волгу» або «Мерседес».

Я вибрав «Мерседес».

— Тільки ось що. Я дам тобі ще стільки ж, якщо після вечері біля дверей нас чекатимуть дві дівчини зі свічками, — я був самим дияволом-спокусником. — В коридорі повинно бути темно, і вони підуть попереду. Біля тих колон, — я показав на дві колони біля виходу, — ще дві приєднаються до процесії. Вони йдуть за нами. Біля дверей чотири дівчини вручать їй по великому букету білих троянд. Не сплутай — білих. Букети — завбільшки з рояль. І ще — водій повинен відчинити перед моєю супутницею двері автомобіля, коли вона буде сідати, і потім, якщо ми захочемо вийти. Всім учасникам вистави плачу по п’ятдесят баксів.

— По сто.

Його нахабство починало мені набридати:

— Добре, по сто. Поясниш, що я індійський магараджа. Член компартії Індії. Ну, не мені тебе вчити.

— Ти дивак, хлопче. Точно дивак, — метрдотель стояв з відкритим ротом. Його вольова щелепа дивилася тепер вниз і більше не нервувала мене.

— Тисяча зелених за три години — це гроші, — пояснив я. — Купиш собі нового смокінга з золотим шитвом і адміральський картуз.

— Ну добре, лади, — це був дійсно дуже тямущий метрдотель.

Того вечора я досить швидко сп’янів, і все відбувалося, наче в тумані. Ми пили дивовижні напої, їли дивовижні страви і танцювали під чудову музику. Я кілька разів випив з метрдотелем на брудершафт. Потім — процесія зі свічками. Я поплескав дівчат по спині і нижче. Аліса, весело сміючись, посилала повітряні поцілунки направо і наліво.

Прийшов до тями, лише коли опинився на вулиці і мені в обличчя повіяло холодним бризом. Аліса сиділа в «Мерседесі», напівзасипана квітами. Я стояв, обнявшись з п'яним метрдотелем. Біля входу почав збиратися натовп роззяв. Мабуть, мітинг солідарності з боротьбою португальських комуністів за світле майбутнє португальських робітників і селян. Я помахав їм рукою, підняв кулака і загорлав: «Салюдос, камарадос! Рот фронт!»