Гулевичівну щось тривожило, вона щось підозрювала, та таке, що і сказати не зважувалась.
Сиділа мовчки у порожній світлиці — Доля зі своїми ще не повернулися з Канева — Гулевичівна мовчала, перебираючи якісь думки. Пора було вирушати на Куренівку, де вона тепер жила, та боялася їхати в порожню домівку. Зумисне відтягала час.
— Що на Волині, як тамтешнє братство? — запитала Лешка, аби підтримати розмову.
В очах гості аж тривога на якийсь час спала, видно, що боліла за луцькі справи.
— Там усе добре, братство одразу набрало сили. На тому тижні приїздили земляки, хваляться.
Гулевичівна не сказала, який фундуш відписала на луцьке братство, повелася скромно, і за неї у православній церкві на Черниці навіть молебень справляли.
Луцьке братство створилося на кілька літ пізніше київського, у 1617 роді. І там не було де вчитись дітям братчиків, довелось будувати кам'яне приміщення для школи, наступного року її відкриватимуть. Хоча там панувала велика гризня між ченцями і світськими засновниками школи.
Повідала про тамтешні нелади і Лешці:
— Уявляєш, дадискалів у них годує монастир, при якому знаходиться школа, входять вони у число монастирської братії, а жалування їм платять міщани. Братчики утримують і бідних учнів. Та й статут їхній не до вподоби — усе в них на безконтрольному монастирському послуху. Там навіть латину відмінили...
Відчувалося, вона жила інтересами свого далекого краю.
Наступного дня на Куренівці була Лешка, та хазяйку не застала, вдруге знайшла її у такій тривозі, що навіть там заночувала.
— Розумієш, сестро, почалося це відтоді, як я пішла до Касіяна Саковича, він має приймати від отця Іова братську школу. Домовились наче про все, а потім Михайлик зник. Невже і його перехопили уніати? Приходив один, щоб віддала сина в колегіум, а я йому показала на двері.
Лешка почала розуміти тривогу Гулевичівни. Михайлик — це вже не перший. Знала, як багато дітей зі знатних родин облестили єзуїти, те стало в місті звичним явищем.
— А хлопець куди хилить?
— У тому й біда, що він нічого не заперечував, як приходив той, у сутані. Мені здалося, Махайлик знав, що він прийде.
Аж на четвертий день Гулевичівна виявила сина, — він справді подався до бурси колегіуму. І головне, категорично, з невластивою для його характеру впертістю відмовився, коли вона забрала його додому.
— Ви ж не ворог своїй дитині, пані Лозка, не підете супроти її волі?! — доводив жінці пастор, той, що нещодавно приходив на Куренівку.
Так вона і повернулася ні з чим.
— Поїду я, Лешко, на Волинь. Сама у Києві жити не хочу!..
Зібралися вони у домі Богоявленського братства, та лише кілька чоловік знало, що не братські клопоти привели до зустрічі — йшлося про більше. Крім відомих читачеві церковних діячів прибули популярні у Києві Ієзекилій Курцевич, Тарас Земка, Памва Беринда, трохи запізнився Зизаній.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смутна доба» автора Смоленчук М.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заключна частина“ на сторінці 6. Приємного читання.